НА ПРАВАХ РУКОПИСУ
ПАРОХІЯЛЬНА МІСІЯ.
УЛОЖИВ
ГРИГОРІЙ ХОМИШИН
СТАНИСЛАВІВСЬКИЙ ЕПИСКОП.
ІНСТРУКЦІЇ
НАКЛАДОМ ТОВАРИСТВА БЕЗЖЕННИХ СВЯЩЕННИКІВ ІМ. СВ. СВЯЩЕНОМУЧЕНИКА ЙОСАФАТА В СТАНИСЛАВОВІ. 1934 р.Б.
(ЗБЕРЕЖЕНО МОВУ ОРИГІНАЛУ. ТЕКСТ НАБРАВ СВЯЩЕННИК ІВАН ЗОЗУЛЯ )
I.
ГЕНЕЗА ПАРОХІЯЛЬНОЇ МІСІЇ.
По відбуттю духовних реколєкцій духовенства з цілої дієцезії 1905. р. я постановив переорати цілу дієцезію духовними місіями. В тій ціли я урядив місійний курс в дух. семінарії в Станиславові в зимі 1906. р. - На сей курс я запросив визначнійших священиків, про котрих я супонував, що схотять і будуть спосібні до голошеня місійних наук. Інструкції до уділюваня духовних місій уділяв о. Єремія Ломницький, Чина св. Василія Великого. Зїхалося около 50 священиків. Курс той відбувся в дуже милім і охочім настрою.
Відтак в маю тогож року зачали відбуватися духовні місії. На тих місіях голочили науки світські священики, котрі брали участь в місійнім курсі. Тисячі вірних брали участь. Кажда така місія тревала 5 днів.
Хотяй як гарно ті місії відбувалися вони не осягнули такого успіху, якого домагалися потреби душевні вірних. Місії ті обмежувалися головно до очищеня душі з гріха, а не давали конечно потрібного розуміня про инші справи, яких домогаєся усвяченє душі, словом, не голосили чеснот і практичного духовного напряму і вказівок в дальшім житю вірних по місії.
І так, не голошено ширше і докладніше про культ Найсв. Евхаристії і про набоженства і практики з тим культом звязані і з него випливаючі, як: часте св. Причастіє, культ Пресв. Серця Христового, Апостольство молитви в злуці з Серцем Христовим, словом про взаїмний і особистий контакт між Ісусом в Евхаристії а людською душею. Брак повного практиковання культу евхаристийного се головно болюча рана в нашім обряді. Звідси ступінь і занепад релігійного і духового житя. У нас є віра в Евхаристію, але не вповні розвинений і практикований культ Найсв. Евхаристії, а взаїмний контакт між Ісусом евхаристийним а вірними у нас ще не розуміється і не практикується, якби належало. Признаємо Найсв. Тайну Евхаристії, а не розуміємо особистого Ісуса і тій Тайні, бо у нас, як по глупому свого часу писала "Нива", особистий Ісус за кулісами, а на сцені Найсв. Тайна Евхаристії. Ісус в Найсв. Евхаристії є прецінь той самий, котрий колись жив на земли, до котрого люде горнулися і до Него удавалися в ріжних потребах. Чомуж отже і тепер не має бути того тісного контакту між Ісусом в Найсв. Евхаристії а між нами? І. Христос в Найсв. Евхаристії у нас немов ізольований і без впливу на наше душевне житє. Забуваємо і не розуміємо як слід, що І. Христос за житя свого на земли все нам вислужив, а через Найсв. Евхаристі, чи то як Тайну, чи як безкровну жертву те все нам уділяє. Рівнож в тих місіях не порушувано ширше так важну справу, як катол. Церква і священичий стан.
Ті пятьдневні місії не впроваджували в практичне житє християнське. А се так дуже важна справа. Очистити душу з гріха, се є тільки відродженє до житя з освячаючої благодати, а потім відродженю конечна є борба з собою, з дияволом із світом, є конечно потрібне виконуванє чеснот і добрих вчинків, словом усвяченє душі. І на ту справу мало, або зовсім не звертається уваги. Наші вірні сповідаються на се, щоби немов мішок випорожнити з гріхів, а відтак знов дальше таксамо грішать, наповнюють душу тими самими гріхами і так без кінця через ціле житє без ніякої внутрішньої праці в душі.
Рівнож мало і недокладно звертається у нас увагу, в чім лежить усвяченє душі. І тому побожність у многих наших вірних вироджується в фальшивий девотизм, дивачну біготерію, а навіть в грішну гопокризію. Такий звихнений девотизм виставляє тільки на сміх і погорду христіянське житє і многих відстрашує від практикованя правдиої побожности. У нас не звертається уваги, не пояснюєся, не поучуєся про слова І. Христа: "Я є дорога, правда і житє". І тому у нас І. Христос є знаний з імени, в найлучшім разі з історії Його житя, але нема повного розуміня і сильного стараня, щоби житє І. Христа реалізувати в нашім житю, або иншими словами, щоби наслідувати житє І. Христа, а в тім лежить усвяченє душі. Найвисший і єдиний ультимат поставлений Ісусом Христом до нас є: хто хоче за мною йти, най заперечить себе, най возьме хрест свій і так най йде в слід за мною. - І тому, коли дух. місія має осягнути правдивий і тревалий успіх, вона має не тільки допомогти до очищеня душі з гріха, але також вказати дорогу, котрою мають вірні дальше йти, подати вказівки і норми, котрих вони мають в житю держатися, словом дух. місія має спровадити вірних в практичне житє христіянське. Впрочім треба зауважити, що в місії беруть участь нераз вірні, які вже нераз може місію вислухали, щиро сповідалися і душу очистили з гріха, одначе вони потребують рости в побожности, вони хотять поступати в святости. А коли їм не вкажеться дороги і практичних вказівок до осягненя святости, то вони безрадні не знають сами, що з собою робитиі готові попасти в дивачну побожність, або побожність станеться їм тягарем, під котрим знеохотяться і готові зійти на бездорожа. По якімсь часі я вже не брав до помочи других священиків в часі місії, але сам голосив всі науки місійні і то через два тижні узглядняючи найважніші справи, котрі є потрібні до релігійного житя і усвяченя душі. Голосив я що дня по дві науки денно, одну рано, а другу вечером так, що вірні мали час вислухати науки і виконати свої конечні обовязки. На місію я вибирав таку пору року, в котрій не було пильних робіт в поли, чи инших конечних обовязків. Уділюванє місії я обмежував до одної парохії, а не бажав, щоб з сусідніх парохій приходили вірні з процесіями, бо мені ходило не про численну масу вірних, але про духовне відновленє даної парохії. Великі маси вірних звичайно впроваджують тільки заколот. Мені дуже ходило про се, щоби місія відбулася спокійно, зі скупленєм душевним вірних, а не вічевим способом.
Такі місії оказалися дуже практичні і хосенні. В голошеню наук я не уживав ніяких надзвичайних способів. Я старався голосити науки просто, приступно, популярно, про справи найконечніші в душпастирстві. Каждий душпастир, котрий слідив ті науки, отримував в них вказівки до дальшого свого дупастированя. Не потребував якогось надзвичайного висилюваня, але при добрій воли і щирій охоті міг при Божій помочи дальше продовжувати ту духовну місію і душпастирську працю. І тому кождий місцевий душпастир повинен вислухати всі місійні науки, щоби знв їх зміст. На се належить звернути увагу місцевому душпастиреви.
"Парохіяльна місія" не містить в собі якихсь надзвичайних проповідей і надзвичайних справ. Вона є змістом найважніших, найконечніших і підставових справ, які кождий душпастир повинен голосити і в практику впроваджувати в житю своїм і вірних для поширюваня Божого царства на земли. Без тих підставових справ всяка душпастирська праця се будівля без фундаментів. І тому місію ту назвав я "парохіяльною місією".
А понеже я вже постарівся і відчуваю неміч фізичних сил, тому я списав ті місійні науки. Списав і позволив випечатати як манускрипт, до виключного ужитку для тих, котрі будуть мені помагати в голошеню місійних наук. Трафилося, що я в часі уділюваня місій захорував, а не було кому мене заступити і помагати в голошеню наук. Науки ті під заголовком "Парохіяльна місія" випечатані остали коштом Товариства безжених священиків імени св. священомученика Йосафата в Станиславові. По моїй смерти уповажнюю повисше Товариство видати ті науки місійні до прилюдного ужитку, коли буде воно уважати за хосенне і потрібне. Рівнож уповноважнюю те Товариство поробити потрібні коректури, а пердовсім що до мови і правописи. В списаню наук я держався мови, якою говорить простий люд, а вистерігівся уживати висловів нинішної книжної мови, котра нераз сходить аж на декадентське диватство. Видко з того, що у нас нема позитивного, духового змісту і тому силуємося на дивачну зовнішню форму і тому у нас хаос як в національнім і політичнім житю, таксамо хаос в літературі.
"Парохіяльну місію" казав я випечатати в сей спосіб, щоби одна сторінка печатана, а друга чиста, а се в тій ціли, щоби можна записувати вражіння, уваги, події в часі місії, приміри і таке инше. Сего рода нотатки можуть колись служити до повного виданя "Парохіяльної місії".
II.
ЖЕРЕЛА
Я не маю претенсії до сего, щоби сі місійні науки були моїми оригінальними. Вони є випливом лєктури поважних авторів, а почасти і моїх розважань. Головні автори, котрими я користувався є слідуючі:
1) Meschler M.: "Die Exercitien des heil. Ignatius Loyola." 2) W. Faber.: "Das allerheiligste Sacrament." 3) M. A. Weiss:"Apologie des Christenthums", том 3 і 5. 4) Eberhard: "Kanzelvorträge".
III.
ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ "ПАРОХІЯЛЬНОЇ МІСІЇ"
1). Наука вступна подає ціль і вагу духовної місії, а заразом загальний зміст. Вона подає загальну програму цілої місії.
2). Перша часть "Парохіяльної місії" трактує про послідні річи і про св. Тайну Покаяння. Вона містить в собі вісім наук. Перша наука має виказати, яке є призначенє чоловіка, а саме Бога прославляти, Богу служити і свою душу спасти через осягненє вічного і щасливого житя в Бозі. Головно ходить в тій науці, щоби дати ясне розумінє чоловіка як Божого створіня. Се точка виходу, се головний фундамент правдивого житя природного і надприродного. Без ясного розуміня, що чоловік є створінєм, а Бог його Творцем, без сего розуміння, що чоловік як створінє, є цілковитим підданим і зависимим від Бога і що Бог є його абсолютним Паном, не дасться зрозуміти ціла релігія і ціла економія Божого Провидіня зглядом чоловіка, як також становище чоловіка зглядом Бога.
Гріх се розрив чоловіка створіня з Богом, своїм Творцем, се виповідженє служби Богу-Творцю через чоловка-сотворінє. Наслідки сего розриву лячні, бо лячна кара. Кару сю видно на збунтованих ангелах, на наших перших родичах і на цілім роді, в душі кождого грішника, а вкінци повний і справедливий вимір вічної кари в пеклі.
Смерть є поворотом до Бога, є стрічею з Богом, чи чоловік хоче, чи не хоче. По смерти сейчас частний, особистий суд, котрий рішає про щасливу або прокляту вічність, після того як чоловік заслужив. При кінци світа загальний суд, суд всіх людей, де окажеся повна справедливість Божа для добрих і для злих, як також хвала, слава і сила І. Христа.
Хтось мігби звернути увагу, що після хронольогічного порядку, повинносяби говорити перше про смерть, відтак про суд, а відтак про пекло. Одначе той порядок змінюється в проповідях, а то тому, бо науки про послідні річи голосяться не тільки як правди віри, але головно тому, бо тут ходить о виказанє і зазначенє кари за гріх, щоби через се слухаючі перенялися жахом і обридженєм перед гріхом, як головним і єдино найбільшим злом. Де нема тої рефлєксії і того пробудженя в душі, там нема бесіди про двигненє душі з гріха, або неустанної, і витревалої служби Богу, та про усвяченє і поступ душі в досконалости.
Відтак слідують науки про св. Тайну Покаяня. Тут треба дуже звернути увагу на значінє, яке має жаль за гріхи. У нас звичайно під св. Тайною Покаяня розуміється сповідь, але про инші справи, які треба виконати, щоби гідно відправити ту св. Тайну Покаяня, а головно про жаль, наші вірні, можна сказати, зовсім не практикують.
3) Друга часть "Парохіяльної місії" обнимає і трактує головно про Найсв. Евхаристію, найперше про особисту присутність І. Христа в Евхаристії, відтак про св. Причастіє, як також про часте і щоденне Причастіє, дальше про Службу Божу, як безкровне продовженє кровавої жертви І. Христа, а вкінци про любов до І. Христа, котрий є найкраснішим взором любови цілим житєм, а передовсім в Евхаристії. Відтак про набоженство до Пресв. Серця І. Христа, котре є школою правдивої любови.
Про Найсв. Євхаристію звертається увагу неустанно слухачів в науках також в третій части дух. місії. Бо тут головно ходить про се, щоби вірні добре познакомилися з евхаристійним Ісусом і щоби з ним навязали тісну лучність і звязь.
Бо все, як попередно сказано, що Ісус вислужив за свого земського житя і що вимолює в небі як єдиний посередник між Отцем небесним а нами, те все уділяє в Найсв. Євхаристії. Як світло і тепло сонця є жерелом надприродного житя. Брак повного культу евхаристийного спричинює тьму і завмертє духове. Рівнож обставини, серед яких І. Христос перебуває в Найсв. Евхаристії вірно відбивають житє І. Христа коли жив на земли. І тому Ісус евхаристийний є взором до наслідуваня.
До сеї другої части долучив я ще дві науки, а саме, про катол. Церкву і про Христове Священство в тій Церкві, як дальші докази доброти, любови і печаливости І. Христа про спасенє людського роду. Наші вірні так мало, а радше нічо, не розуміють про устрій вагу і конечність Христової Церкви для кождого чоловіка взагалі, а передовсім для віруючого католика. А ще гірше стоїть справа про вагу, значінє і гідність стану священства. Не диво проте, що многі наші вірні з так легким серцем зміняють свої релігійні засади, дають легко віру ріжним сектантським провідникам, або безбожним агітаторам, не мають довіря до священиків, а навіть проти них виступають.
4). Трета часть трактує про усвяченє душі. В тій части вірні мають зрозуміти ясно, щоби душу усвятити. Тут ходить про зрозумінє і практикованє найвисшого і єдино конечного постуляту І. Христа: хто хоче за мною йти, най себе заперечить, най возьме хрест свій і так най мене наслідує. Се є єдина і конечна дорога, котрою мають всі поступати. Се є вказівка і норма, котрої учасники місії мають держатися і по відбутю місії. У нас таке виробилося понятє, що вистарчить висповідатися і на тім конець цілої праці над усвяченєм душі. Св. Тайна Покаяня є тільки вступом до надприродного житя, є тільки відродженєм до житя з освячаючої благодати, а відтак слідує праця і то тяжка і неустанна через ціле житє над усвяченєм душі.
До усвяченя душі кромі стану освячаючої благодати конечна є найперше борба з самим собою, зі своєю зіпсутою природою, зі своїми похотями і пристрастями, котрі з гріза зродилися і до гріха провадять. Без борби з похотями, без запереченя себе неможливе усвяченє душі. На ніщо всякі побожні практики, не поможуть навіть часті сповіди, коли похоти не мають стриму і беруть верх. Кромі сего треба терпіти і терпеливо зносити всякі хрести свого житя, бо така дорога до вічного житя, до неба. Відтак треба наслідувати Ісуса Христа, котрий є повнотою святости, є самою святостію. Він є живою книжкою, з котрої всі можуть і повинні черпати правдиву мудрість, письменні і неписьменні.
Що до чеснот, котрі треба наслідувати в житю І. Христа, трактується тільки про головні і підставові христіянського житя, а саме: найперше про покору, терпеливість, сповненє обовязків свого стану, працю і послух. Про терпеливість трактується доперва при кінці місії, щоби учасники місії перенялися гадкою і пересвідченєм, та були приготовані на се, що по місії мають в терпеливости провадити дальшу борбу і працю над спасенєм і усвяченєм душі.
Відтак слідують вчинки христіянського милосердя для наших ближних тут на земли і для умерших в чистилищи. Чеснота христіянського милосердя дуже важна через се, що хто правдиво виконує сю чесноту, той тимсамим виконує і прочі чесноти. В нашім народі є сильний підклад до милосердя, одначе звичайно воно не виконується з повним розумінєм як христіянської чесноти. І тому у нас двигнулися інституції правдивого христіянського милосердя. Приюти сиріт у нас були незнані до всесвітної війни. а прецінь кілько то наших сиріт пішло марно, або винародовилися через приміщенє їх в чужих установах. У нас практикуються прилюдні жертви на народні установи, як: бурси, народні доми, і т. п. на ціли просвітні і економічні і то з національних мотивів, але жертв з надприродної віри для нещасних ближних в імя Христа і для Христа у нас ще нема повного розуміня і практикованя.
Рівнож що до милосердя для душ в чистилищи пема у нас повного розуміня і практикованя в світлі христіянської віри. Несенє помочи тим душам є у наших вірних получене з коштовними "поминками і стипами", так що вірні мало стараються про Служби Божі і инші способи несеня помочи для усопших.
Сейчас по смерти подекуди згіршаючі забави і звичаї, як: "лубок", "заяць", чи мєлин" і т. п. Ще труп на лаві, а вірні приходячи до хати замість молитися за душу, відправляють якісь дикі, а навіть згіршаячі забави. Се має діятися головно між Гуцулами. Від забави і танцю живих труп на лаві аж підскакує. Се справді, щось дикого, нелюдяного. В проповіди я сего не порушив, бо думав, що се зло не є загальне. Одначе де треба, там належить ту справу порушити і сильно зганити ті поганські і дикі звичаї.
Вкінці слідують науки про молитву. Молитву трактується не способом у нас звичайно практикованим, але як релігійний акт, як конечність випливаюча зі становища чоловіка-сторіня до Бога Творця, а заразом як вислів і помічний середник до сповненя жертви для Бога з нашого життя.
Свята одина, се є розважанє про муки І. Христа, а заразом практичне переведенє попередної науки про молитву. Тему до роважаня про муки І. Христа можна дібрати довільно, затримуючи тільки рами, які є подані при Св. Годині. В "Парохіяльній місії" подано до розважаня таїнство мук І. Христа про Його убичованє, а се тому, бо в нашім народі хотяй нема разячого блуду проти чистоти, одначе нема розуміня про високість і гідність неустанної чистоти і дівства, та що та чеснота у нас не практикується. У нас остати старою дівкою, се великий сором і тому неодна остає покриткою, щоби тільки не остати старою дівкою. І хотяй нем а у нас розпаношеної розпусти, одначе все береся по плотяному, по земски, з занедбанєм і зі злегковаженєм ідеї духовности. Відтак нема у нас розуміня і виконування чесноти послуху, а вслід за тим нема розуміня і респектованя слушного авторитету, без чого неможливе добро і правдивий поступ так що до одиниць, як також родини і цілого народу. Доказом сего є у нас дідичний духовий розлад і анархія. Свята Година се, можна сказати, кульмінаційна точка місії. Вона виконує дуже сильний вплив на учасників місії. Трафлялося, що хтось, хотяй не хотів ходити на місійні науки, але якраз був на тій Св. Годині, так остав порушений, що в розкаяню відбув св. Тайну Покаяня, котру занедбував через довгі літа свого житя, бо був упавшим і налоговим грішником.
Що до науки про молитву в злуці з Серцем Христовим в Насв. Евхаристії, то вона до того зміряє, щоби вірні лучили свої молитви з молитвами Серця Христового в Найсв. Евхаристії і в той спосіб могли заповнити брак своїх немічних молитов. Рівнож в тій науці поручається вірним Товариство Апостольсттва молитви в злуці з Серцем Христовим. Таке Товариство має дальше місіонувати по місії і своїм апостольством молитви має підтримувати і поширювати Боже царство в парохії.
Тут звертаю увагу ще раз на Евхаристийного Ісуса. В Евхаристії Ісус перебуває з нами і між нами, відтак лучиться з нами в св. Причастію так тісно, що такої злуки нема і не може бути людей між собою. Дальше Христос жертвується за нас і з нами в кінци молиться з нами і за нас в Найсв. Евхаристії. Тому так конечний є культ евхаристийний. Без того культу будемо завсігди блудити в тьмі духовій по манівцях, будемо завмирати, аж станемося мертвими душами. Христос є так близько нас, з нами і між нами, а ми ходимо коло Него і Його не видимо, Його не розуміємо, до Него не йдемо, а радше від Него втікаємо.
Дальша наука про набоженство до Преч. Діви Марії трактує про її гідність як Матери Божої, її святість і її становище в Божім Провидіню як заступниці і посередниці між І. Христом а нами. Культ Пр. Д. Марії не є чимось добавочним, але конечним в цілій системі католицької релігії. Є конечний вправді не після абсолютної, але гіпотетичної постанови і волі Божої. Набоженство проте до Пр. Д. Марії є інтегральною частію цілого релігійного культу, бо Марія є Матер Божа і се вистарчає. Набоженство проте до Пр. Д. Марії є конечне до усвяченя душевного, бо хто відкидає Марію, Матер Ісуса, той відкидає і її Сина Ісуса. Через прославленє Марії тим красше є прославлений Ісус, через наслудуванє Марії, тим легше наслідувати Ісуса, через руки Марії уділяє Ісус усі ласки і дари. Єдина дорога до Ісуса через Марію і тому треба віддатися під провід Марії. оставати в її службі і бути вірними іі слугами.
На науці про набоженство до Пр. Д. Марії можнаби закінчити дух. місію. Одначе конечне є запізнати вірних зі справою спільности, або злуки святих. Справа та так мало знана, так мало про неї говориться, а прецінь вона відіграє велику ролю в духовім і релігійнім житю. Ми риємо як кертиці в земли, а не видимо високого, широкого і надприродного Божого світа. Задивлені в землю, не споглядаємо до гори, до неба, в котрім блистять і ясніють як ясні звізди, с. є. Святі. Заняті собою, не відчуваємо терпінь наших ближніх в чистилищи. Жиючи і дбаючи про себе не відчуваємо духової лучности, яка є у вселенській Божій родині на земли, т. є. в катол. Церкві. Словом, ми немов ізольовані і відірвані від цілости Божого і надприродного плпнеторного світа, блудимо як комети без опреділеної дороги і ціли. Тому в науці про спільність, або лучність святих трактується про лучність членів між собою воюючої Церкви на земли, котрою є катол. Церква, відтак лучність воюючої Церкви на земли з Церквою страждуючою в чистилищи, а вкінци лучність з Церквою тріумфуючою в небі. Се якраз надаєся при кінци місії, щоби вказати вірним, котра є наша правдива вічна вітчина, до котрої маємо йти і котру маємо осягнути.
Дорога та одначе є стрімка, терниста і вузка і хто хоче витревати на тій дорозі, той мусить виконувати чесноту терпеливости. І тому науку про терпеливість голоситься аж на сам конець місії. Терпінє і терпінє є уділом туземного житя, так як радість і щастє є уділом вічного житя в небі. Мрака терпінь туземного житя є рівноважником ясности хвали в небі. Дві є щасливости. Щасливість в небі через посіданє Бога і щасливість на земли в терпінню, через котре осягається щасливість в небі. Велика і єдина мудрість, тяжка до зрозуміння, а ще тяжча до виконаня.
5) Місію кінчить наука під місійним хрестом. В тій науці коротко пояснюєся значінє обходу з місійним хрестом, а відтак слідує коротка рекапітуляція всіх наук місійних в тій ціли, щоби учасники місії затримали в памяти цілість змісту дух. місії.
Всіх наук, які виголошуються в часі місії є 30, а саме: одна наука як вступна, 8 наук в першій части, 8 наук в другій части, 12 наук в третій части і одна наука як закінченє дух. місії.
Д ля ухиленя всякого непорозуміня або закиду проти мене, хочу додати поясненє в одній справі, а саме: на початку каждої проповіди по вступі заглядно рекапітуляції я звертаюся о поміч до Серця Христового, Пр. Д. Марії, св. Йосифа Обручника, всіх Ангелів, всіх Святих і душ в чистилищи. Хтось мігби мені закинути, що я споминаю св. Йосифа перед Ангелами. Тому заявляю, що зовсім не хочу і не маю права твердити, що св. Йосиф висший понад Ангелів, бо Церква забороняє диспотувати, котрий свтяий є висший понад других. Се мій особистий пієтизм до св. Йосифа і тому споминаю його перед Ангелами через се (одначе) я нікого не хочу вязати.
ІІІ.
БОГОСЛУЖЕНЯ В ЧАСІ МІСІЇ.
1. В неділю правиться Утреня і Служба Божа співана в означенім часі після місцевого звичаю. В дні святочні правиться Всеночне, Утреня і співана Служба Божа. В будних днях правиться тільки співана Служба Божа о 8 год. або 8.30 рано, після того, як вимагають обставини. Коли зачнеся св. Причастіє вірних, тоді правяться кромі співаної також читані Служби Божі, як про се подаєся понизше при подрібних вказівках практичного переведеня місії.
2. В часі місії правяться Молебні: до Метери Божої, Серця Христового, св. Йосифа Обручника і св. Йосафата. Молебні правяться вечером, зглядно по полудни і то з виставленєм Найсв. Тайн в пушці.
Каждий з тих Молебнів правиться в слідуючий спосіб:
Коли священик одітий у всі священичі ризи стане перед олтарем по отвореню царських врат, дається знак малим звінком, всі вірні клякають і співають 3 рази: Святий Боже і т. д. В часі того священик виймає Найсв. Тайни і кладе на олтари припадаючи на оба коліна. Відтак сходить відступивши на бік зі ступенів олтаря і обкаджує Найсв. Тайни. Коли вірні співають третий раз: Святий Боже, тоді священик одягається в шаль, приступає до олтаря, припадаючи на оба коліна, бере Найсв. Тайни, обертається до вірних. Коли скінчиться пісню: Святий, святий, коли настане тишина, дається знак звінком і священик уділяє звільна і поважно благословенє Найсв. Тайнами по тихо. По уділеню благословеня, дається знов знак звінком і вірні знов співають: Святий, святий 3 рази, а священик кладе Найсв. Тайни, приходить перед олтар, припадає на оба коліна і виставляє Найсв. Тайни на кивот, припадає на оба коліна, сходить на послідний степень олтаря, клякає і зачинає Начало обичне Молебня і цілий Молебень. Всі вірні в часі молебня клячуть. Перед і поблагословеню Найсв. Тайнами по тихо, тому дається знак звінком, щоби вірним звернути увагу на ту хвилю і щоби вірні знали, коли зачинається, а коли кінчиться благословенє Найсв. Тайнами. Натомість в часі торжественного благословеня співом, звоненє є злишнє, бо вірні чують. се голосове благословенє.
По молитві при кінци стихир Молебня, коли проповідник на амвоні відмовляє з вірними 1 Отче наш і 1 Богородице Діво, тоді фунгуючий священик ховає Найсв. Тайни до кивота без кадженя і без знаку звінка. По науці вірні співають 3 рази: Святий, святий, священик виймає Найсв. Тайни з кивота без знаку звінка, обкаджує і по скінченю пісні через 3 рази святий, уділяє благословенє Найсв. Тайнами по тихо з тими самими церемоніями, як попередно сказано. По благословеню вірних знов співають: Святий, святий 3 рази, а потім: Под твою милость, а вкінци Отпуст Молебня.
3. Піснь: Под твою милость співаєся: 1) в часі кождої співаної Служби Божої по науці перед Отпустом, 2) в часі кождого Молебня перд Отпустом, як попередно сказано.
4. В часі Великого посту по співаній Службі Божій і по Молебни співається: Претерпівєсь за нас страсти, а в крестопоклінну седмицю: Кресту твоєму покланяємся Владико.
5. Відповідні пісни співається по кождім Богослуженю, т. є. по Службі Божій співаній і по Молебни.
6. Перед кождою наукою проповідник відмовляє голосно з вірними клячучи на амвоні 1 Отче наш і 1 Богородице Діво. По кождій знов науці відмовляє голосно з вірними клячучи на амвона 5 Отче наш і 5 Богородице Діво в честь пять ран Христових.
7. Кожда наука голоситься в часі Служби Божої по заамвонній молитві перед Отпустом, а в часі Молебня по кінцевій молитві, котра слідує по стихирах Молебня. Коли одначе правиться співана Служба Божа аба Молебень в церкві, а наука має голоситися на дворі, тоді все Богослуженє кінчиться в церкві разом з Под твою милость і з Отпустом а по науці вже не співається Под твою милость, тільки відмовляється 5 Отче наш і 5 богородице Діво. Колиж співана Служба Божа і Молебень правиться вні церкви, тоді заховується той сам порядок, як коли все правиться в церкві.
8. Коли Молебень має правитися вні церкви, тоді при захованю тих самих церемоній, як попередно сказано, виносять Найсв. Тайни підчас співу: Святий, святий при процесіальнім поході вні церкви і при провізорично устоєнім олтари уділяється благословенє потихо Найсв. Тайнами, при захованю тих самих церемоній, як попередно також сказано. В часі науки належить заслонити Найсв. Тайни відповідним транспарентом, або накрити шалем від Найсв. Тайн.
По науці уділяється благословенє Найсв. Твйнами при тім провізоричнім олтари, а по уділеню благословеня, вже не кладеся Найсв. Тайн на той провізоричний престол, тільки безпроволочно при співі: Святий, святий, відноситься Найсв. Тайни до кивота, заховуючи церемонії, як на своїм місци сказано, відтак: Под твою милость і Отпуст. При поході з Найсв. Тайнами має наперд йти процесія з хоругвами і два ряди вірних з горіючими свічками тілько, кілько їх стане.
Звертається увагу, що підчас виставленя Найсв. Тайн, чи внутр, чи вні церкви, має горіти 6 воскових свічок на олтари, а кромі сего 12 вірних клячати з свічками на переді церкви.
V.
ПОДРІБНІ ВКАЗІВКИ ПРАКТИЧНОГО ПЕРЕВЕДЕНЯ ДУХОВНОЇ МІСІЇ.
1. Початок місії. Місія зачинається в суботу вечером. В означеній годині по порозуміню з місцевим душпастирем мають вірні зійтися до церкви. Може бути привітанє місіонарів. Одначе дуже є вказане, щоби не було ніяких привітань, бо у нас аж за много тих зовнішних парад. Тут ходить про внутрішну параду людських душ. Коли вірні зійшлися, відправляєся Молебень до Преч. Д. Марії при виставленю Найсв. Тайн у пушці, як се подано висше. При кінци молебня перед Отпустом по схованю Найсв. Тайн до кивота слідує наука вступна про ціль і знчінє дух. місії. -
По науці заповідається порядок на другий день т. є. Утреня і Служба Божа співана, а на Службі Божій наука місійна. Кромі сего місіонар заповідає, що перед наукою буде відмовлятися 1 Отче наш і 1 Богородице Діво, а по кождій науці 5 Отче наш і 5 Богородице Діво в честь 5 ран Христових, щоби через ті рани Христові осягнути поміч і милосердя Боже в часі місії для всіх учасників, щоби щасливо відбулася місія, як також, щоби випросити опамятанє і наверненє для закаменілих грішників і безбожників. Відтак проповідник клякає на амвоні і відмовляє голосно разом з вірними 5 О тче наш і 5 Богородице Діво. по відмовленю тих молитов слідує благословеня Найсв. Тайнами, Под твою милость і Отпуст. Вірні розходяться до дому.
2. Неділя, перший день місії. В часі Служби Божої по молитві заамвонній, зглядно по Отпусті Служби Божої співаної голоситься наука місійна про призначенє чоловіка. Перед наукою проповідник вклякає на проповідници, робить знак св. Хреста і голосно говориь 1 Отче наш і 1 Богородице Діво, відтак встає і поздоровляє учасників місії словами: Слава Ісусу Христу, рекапітулює зміст попередної науки і голосить про призначенє чоловіка.
По науці заповідає порядок на пополудни, а саме: Молебнь до П. Д. Марії при виставленню Найсв.Тайн, а по Молебни наука місійна. Годину Богослуження і науки означує після місцевого звичаю. Заповівши порядок на пополудни, так відзивається до вірних: а тепер змовимо 5 Отче наш і 5 Богородице Діво в честь 5 ран Христових, щоби ми могли щасливо ту св. місію відбути, щоби осягнути Боже благословенє і милосердє длч всіх нас і для налогових і упавших грішників і безбожників. Сказавжши ті слова, клякає на проповідници і голосно відмовляє 5 Отче наш і 5 Богородице Діво, а по відмовленю слідує піснь: Под твою милость, а по відспіваню місіонар робить на собі знак св. хреста, встає і відзивається до вірних словами: Слава Ісусу Христу і сходить з проповідниці.
По полудни в означенім часі правиться Молебень до Пр. Д. Марії з виставленєм Найсв. Тайн у пушці, як попередно сказано.
По Молебни, т. є. коли слідує кінцева молитва Молебня, місіонар виходить напроповідницю. Коли священик відправляючий Молебень виголосить кінцеву молитву, місіонар клячучи хреститься і говорить 1 Отче наш і 1 Богородице Діво, а тимчасом священик ховає Найсв. Тайни до кивота. По схованю Найсв. Тайн місіонар встає і поздоровляє вірних словами: Слава Ісусу Христу, рекапітулює зміст попередньої науки і голосить науку про гріх і кари за гріх.
По науці заповідає порядок на другий, а саме: рано співана Служба Божа (звичайно о 8 або 8.30), по співаній Службі Божій наука місійна. По полудни катехизація для дітей (звичайно около 2 год.), Молебень до Преч. Діви Марії з виставленєм Найсв. Тайн, около заходу сонця, а по Молебни наука місійна.
Що до рекапітуляції змісту попередної науки перед голошенєм слідуючої науки, то щоби в сих інструкціях оминути пригадуваня при кождій науці, подаєся загальна увага, що така рекапітуляція є конечно потрібна, а се тому, щоби знали лучність і звязь з попередною наукою. Кромі сего можуть бути такі вірні, котрі були на попередній науці. Треба отже коротко переповісти зміст попердної науки, щоби могли ввійти в розумінє дальшої науки. Нераз треба переповісти ширше зміст попередної науки, коли на тій науці було мало людей. В підручнику подана є рекапітуляція майже перед кождою наукою або бодай пригадка на рекапітуляцію.
При кінцевих науках в третій части "Парохіяльно місії", де нема поданої рекапітуляції, ані пригадки, там рекапітуляція опускаєся.
4. Второк, третій день місії. Рано все, як попередно. місійна наука про смерть, суд частний і загальний при кінци світа. Пополудни катехизація, вечером все як в понеділок вечером, наука місійна про св. Тайну Покаяня (іспит совісти). Все проче як попередно.
5. Середа, четветий день місії. Рано все, як попердно. Наука місійна, продовженє про іспит совісти. Пополудни все, як попердно. Наука місійна про жаль, постанову поправи, сповідь і покуту. При заповіданю порядку на друий день треба заповісти сповідь на четвер поолудни в означеній годині. Того дня вже по всім Богослуженю роздаються картки тим, котрі мають сповідатися. Картки ті виготовляються в той спосіб, що на маленькій картці з паперу відбивається парохіяльна печатка. Картки роздає двох або трох священиків стоячи при дверех церкви, котрими вірні виходять. Тих карток сповідваючіся не віддають священикові в часі сповіди, але задержують через цілу місію. Ся практика є вказана, а нераз навіть конечна тому, щоби вірні могли вигідно відбути свою сповідь і то не тільки раз, але і більше рази в часі місії. Бо звичайно трафляється таке, що пізніше, а передовсім в послідних днях місії приходять так звані "прісні" душі і то так много, що ті котрі слухали наук, не можуть вигідно сповідатися.
Щоби одначе не було надужитя з тими картками, то поповідник має вірним на совість вложити, що ніхто не сміє другому своєї картки відпустити, навіть татови або мамі, бо се булоби ошуство. Можна заборонити навіть під гріхом. Практика показала, що надужить не було. Про роздачу карток має проповідник вірним оголосити і про їх ужиток добре поучити. В часі місії тільки тих сповідається, котрі мають картки. Тих карток від них не відбирається.
6. Четвер, пятий день місії. Рано наука місійна про Найсв. Евхаристію. Пополудни зачинаєся сповідь в означенім часі відповідно до пори року і місцевих обставин. До слуханя сповідей вірних треба просити таких священиків, котрі вміють і хотять добре слухати св. сповідей. Від сего залежить, можна сказати, цілий успіх місії. Бо як священик тільки "переблагословить" "сповідаючихся", то для них місія пропаща. Священики сповідають до науки. В часі тої науки як і прочих наук слуханє сповідей устає. Підвечірок для священиків дається або перед розпочатєм слуханя сповідей, або перед Молебнем, в часі науки, відповідно до сего, коли і в якій порі року відбуваєся місія. Молебень правиться до Пресв. Серця Христового. Наука місійна про св. Причастіє. По науці священики дальше сповідають, одначе не допізна в ночи, звичайно годину, а найбільше дві години по науці.
7. Пятниця, шестий день місії. Раненько священики слухають св. сповідей вірних. В означенім часі співана Служба Божа і наука місійна про щоденне св. Причастіє. По науці проповідник кромі звичайного порядку заповідає ще, що в часі місії всі, котрі очистили душу з гріха, можуть щоденно причащатися аж до кінця місії з тим одначе, що не допускаються ніякого тяжкого, смертного гріха. А колиби хто впав в тяжкий гріх, має перше з того гріха сповідатися. Щоденне св. Причастіє в часі місії є дуже хосенне, бо впроваджується практикованє частого і щоденного св. Причастія і по місії. Про щоденне св. Причастіє в часі місії має проповідник щоденно пригадувати і заохочувати вірних по кождій науці.
Рівнож треба поучити вірних в справі приниманя св. Причастія, а саме: голову треба до гори піднести, уста добре отворити, легко брати св. причастіє з ложочки і не шарпати головою в бік. Всякі звичаї, як питє води по св. Причастію, чи инші звичаї, нераз навіть забобоннні, як: розчіпати ковнір сорочки під шийов, належить усунути. Руки зложені, як при молитві.
По науці дальше священики сповідають аж до першої години. Святі Причастія уділяють почавши від рана. Понеже є більше священиків, то по черзі правять Служби Божі читані від рана після порядку, який треба уложити попердного дня вечором. Щоби стало часу на відпрвленє Служб Божих для всіх священиків, то можуть правити два або навіть три священики по черзі при бічних олтарях так, щоби послідні Служби Божі зачалися о дванацятій годині, або за дозволом Епископа о 12.30, а навіть о першій годині після того, як вимагає потреба.
Це видання "Парохіяльна місія", яке зібрав і відредагував блаженний священномученик УГКЦ владика Григорій Хомишин належало о. Зеновію Монастирському. Після смерті о. Зеновія рідна його сестра Ярослава (Славинка, так до неї зверталися) передала парохові с. Осівці о. Євгену Шмадило, а він 23.03.1993 року подарував мені.
