Блог о.Івана Зозулі | #kohelethomilia
Добрі поради:
📍Не кожний шторм приходить, щоби зруйнувати твоє життя. Деякі приходять, щоби очистити твій шлях.
📍Якщо ти ненавидиш - означає тебе перемогли.
📍Найбільша перемога - перемога над своїм негативним мисленням.
(Сократ)
📍Наші сумніви заставляють нас втрачати те, що ми могли би осягнути, якщо би не піддавалися страху.
(Вільям Шекспір)
17.04.2024 р. Б., ми біля церкви посадили саджанці з липи вік якої понад 300 років, котра росте у центрі села біля проборства, про котру складають вірші та пишуть пісні.
******
ПІСНЯ ПРО МАР’ЯНКУ
Побачив у літнім серпанку
З поля, де квітли жита.
Рідну чудову Мар’янку,
Що в серці зберіг на літа.
В цьому селі народився,
В ньому зустрів я любов,
Звідти у світ я полинув
І повернувсь тепер знов.
Я повернувсь, щоб вклонитись
Землі, де хата була,
Низько вклонитись і липі,
Що посеред села.
Липі понад триста років,
Бджоли над нею гудуть.
Щоранку стрічає привітно
Дітей, що у школу ідуть.
Рідне село не забуду,
Де би не був у світах,
І повертатися буду,
Хоч сивий вже — у літах.
Любимо всі ми Мар’янку —
Забути не можем її.
Про ночі, замріяні ранки
Співають пісні солов’ї.
-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-
*Мар’янка — історична назва села Мар’янівка Тернопільського району.
Ярослав ВАСИЛЬЦЬО.
слова та музика.
Джерело:
г. «Подільське слово», №1-2(4689-4690) від 01 січня 2007 року.
Слава Ісусу Христу!
Дорога мамо, - п.Анно, дорогий тату - п.Юріє, дорогий брате Василю з сім'єю, всечесні отці, щиро дякую за вашу молитву та присутність, дорогий отче Романе (Зощук), дякую за сьогоднішнє слово розради, підтримки, якої ми всі так потребуємо! Дорога родино, дорогі воїни-побратими, ваша присутність сьогодні дуже важлива, адже це ваше свідчення нашої спільної боротьби за збереження нашого народу, який сьогодні переживає черговий акт геноциду з боку російського агресора. Дорогі односельчани-парафіяни, однокласники, друзі, вчителі, ви ділилися з нашим воїном знаннями, цінностями, любов'ю, а він залишиться у вашій і нашій пам"яті завжди усміхненним, привітним та готовим допомогти кожному. Дорогі у Христі брати і сестри, що вчора і сьогодні так чисельно зібралися щоб скласти подяку воїну за його службу, а також ми всі тут, щоб занести до Господа Бога молитву за упокій його душі.
Читаючи з Писання книгу Мудрості 7, 30 ми знаходимо такі слова: "зло не переможе мудрості" і хочеться продовжити цю думку, зло не переможе правди, справедливості, честі, любові. Війна, котра є злом, не переможе життя. Саме ці цінності сьогодні об"єднали наш український народ, вони нам нагадують за що і за кого є наша оборонна і визвольна боротьба.
Я написав короткого вірша поєднаного з молитвою до нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа:
"зло не переможе Мудрості",
підлість не здолає Правди,
Життя - обриває війна і втома,
Сумуємо... Воїни ж наші "вдома"...
Роман, вже "вдома"...
Він боровся за всіх і кожного. Пам'ятаймо!
Молимося:
"Якщо на беззаконня зважатимеш,
Господи, Господи, хто встоїться,
бо у Тебе очищення є". (Пс. 130, 3)
Господи Ісусе, подай воїну Роману вічне і блаженне упокоєння. Амінь
(16.04.2024 р.Б., с.Йосипівка, о.Іван Зозуля)
БІОГРАФІЯ. 17 грудня 1896 року в Струсові на Тернопільщині в о. Теодора Цегельського і його дружини Марії (з дому Мандичевських) народилася восьма дитина, син Микола-Сава-Йосафат.
1918 року Микола вступив у Львівський університет на теологічний факультет та на факультет Львівської Духовної семінарії. Брав активну участь у громадській праці.
31 серпня 1924 року повінчався з Осипою Ратич, в якої три рідних брати були священниками, а 5 квітня 1925 року митрополит Андрей Шептицький рукоположив його на священника.
Спочатку працював у селі Висипівці Озірнянського деканату, а потім у с. Сорока. Знаний, як ревний душпастир і активний громадський діяч. Отець засновував при парафіях релігійні товариства, а особливу увагу звертав на гуртування молоді при церкві. Побудував у с. Сорока церкву св. Димитрія, почав будову читальні "Просвіта", організував українську "Кооперативу".
Характерним для о. Миколи Цегельського і його дружини було турботливе ставлення до бідних та потребуючих. Він був переслідуваний польською владою, бо протистояв ополячуванню українців. Проте парафіяни до нього дуже прихильно ставилися. У нього була гарна сім'я: любляча дружина, двох синів та двох дочок.
Та все змінилося з приходом російської "радянської влади", почалися масові репресії, ув'язнення та заслання.
28 жовтня 1946 року о. Миколу заарештували та звинуватили в антирадянській діяльності. І хоча його єдиною виною було те, що він залишився священником, який не погодився зламати присягу, 25 січня 1947 року Військовий трибунал засудив о. М. Цегельського до 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна.
Дружині передав записку, в якій він повідомив, що заарештований за те, що під час німецької окупації його іменували "мужем довір'я".
Хресна дорога цього священника добігала до кінця. Зі свідчень священників, які з ним розділяли каторгу, о. Миколу мучили сильні внутрішні болі, однак у листах до рідних він не написав жодного слова скарги. Натомість пише, що вже міг бути на волі, якби підписав православ'я, але "лучше правильно, чесно, щоб совість була спокійна".
Важко було дружині та дітям без батька, і вони вирішили їхати в далеку дорогу, щоб морально підтримати найдорожчу їм людину. Родина тяжко працювала на золотих шахтах Читинської області; помер о. Микола у тяжких муках у Мордовському таборі 25 травня 1951 року.
27 червня 2001 року папа Іван Павло ІІ у Львові проголосив о. Миколу блаженним священномучеником УГКЦ.
Джерело: #ті_що_перемогли_світ Блаженні УГКЦ ХХ століття, Львів 2022 сс. 106 - 108.
Найважливіша мета посту - це оживити наше духовне життя, тобто відносини з Господом Богом.
Сестра Димитрія у хрещенні Домна* Олійник, народилася 09.05.1928 у с. Осівці, Бучацького району.
Вступила до Згромадження Сестер Пресвятої Родини в 1974 році.
Перші Обіти склала у 1978 р.
Вічні Обіти в 1981 р. У роки підпілля УГКЦ сестра Димитрія організовувала богослужіння в приватних будинках, катехизувала дітей, дякувала, вчила церковного співу, свідчила віру своїм життям.
Померла 22.07.1999 році та похована на цвинтарі в с. Осівці.
Незабутніми залишаться також поїздки до Москви в травні і червні 1988 році на голодівку в справі легалізації УГКЦ. В ній взяли участь:
26-29 травня- с. Йосифа;
01-11 червня- с. Андрея, с. Юліана, с. Тереня, с. Розалія, с. Михаїла, с. Клявдія, с.Анатолія;
12.06-18.06- с. Андрея, с. Маргарита, с. Теофіля, с. Люба Стокіпна, с. Димитрія Олійник, с. Тетяна Войтович.
Тут у Москві сестри вперше після багатьох років переслідування одягнули монашу одежу.
Кожен з наших односельчан завжди пам'ятатиме жертвенне, скромне, праведне життя преподобної с. Димитрії - Домни "Домки" Олійник, адже вона жила вірою! (Пор. Рим. 1, 17)
Вічна їй пам'ять.
*Домна, а у роки підпілля люди сестру в селі називали "тета Домка".
Інформацію допомогла зібрати наша односельчанка сестра Адріана - Зоряна Ільків, згромадження Сестер Пресвятої Родини.
В цьому році у моєму рідному селі Осівці, згадуватимемо 90-літній ювілей парафіяльної місії, котру проводили ОО. Редемптористи. Серед проповідників був блаженний священномученик о. Зенон Ковалик.
В групі "Мої Осівці" за 04 квітня 2021 року писав: "Чи знали Ви, що в 1934 році з 01 до 10 липня ОО. Редемптористи у нашому селі проводили Святі Місії?"
"Того ж дня отець Ковалик виїхав через Бучач до села Осівці, де разом із о. Ван де Малє мали починати десятиденну місію – 1-10 липня. Місія була дуже успішною, сусідні села теж чисельно брали участь. Парафія із числом вірних біля 1600 осіб, а протягом десяти днів місії було роздано аж 5250 св. Причасть. Також місіонери заснували Братство МБНП, до якого вписалось 450 осіб, вже через рік їх стало на 200 осіб більше. «1-10.07.1934. Mission à Osowci (Stan.) par les Pères Van de Maele et Kowalyk. Belle mission. Village de 1600 âmes. Communions 5250. Les villages environnants en grand nombre. Erection de notre confrérie avec 450 membres». Там само. Шематизм за 1935 р. подає Братства на парафіях і кількість вірних у цих Братствах. Осівці – Братство МБНП, 650 членів. Шематизм всего клира гр.-кат. єпархії Станіславівської 1935, с. 170. - поділився інформацією о. Руслан Піх, ієромонах-редемпторист.
о.Зенон Ковалик проголошений у 2001 році папою Іваном Павлом ІІ блаженним священомучеником УГКЦ.
(Фотографія з відкритих джерел інтернету)
МОНС. ХЬЮ ГІЛБЕРТ OSB «ТИША В ЦЕРКВІ»
(Пастирський лист єпископа Абердина)
Дорогі браття та сестри!
Епідемія шуму. Ми живемо у дуже шумному світі. Наші міста сповнені шуму. І шум цей наповнює собою небо й дороги. Шуму повні наші домівки і навіть наші церкви. І звичайно ж, найголовніше, — це шум у нашому умі та серці.
Творіть тишу. Данський філософ Серен Кьеркегор в одній зі своїх праць пише: «Сьогоднішній стан світу та всього нашого життя в цілому подібний до хвороби. Якби я був лікарем, і хтось запитав би мене, що ж робити, я б відповів: «Творіть тишу! Ведіть людей до безмовності!» Слово Боже важко почути у сьогоднішньому світі шуму. І навіть якщо б воно сповіщалося безпосередньо, за допомогою найпотужніших рупорів або яких-небудь інших звукових інструментів, воно не було б почуте в морі іншого шуму, і також воно перестало би бути Словом Бога. І тому — творіть тишу!»
«Творіть тишу!» Це сьогоднішній виклик. Чи являється спілкування чимось хорошим і корисним? Так, поза сумнівом. Тоді чи можна сказати, що існують негативні види тиші? І знову я відповім — так. Але знову ж таки, це і є те, про що говорить Кьеркегор.
Без тиші не зустрінеш Бога. Тут важлива проста істина. Ніякі реальні стосунки з Богом, а також і зустріч з Ним неможливі без тиші й безмовності. Тиша здатна приготувати нас до цієї зустрічі, і вона ж супроводжує нас надалі. Один з ранньохристиянських авторів говорив: «Для тих, хто в самому собі пережив зустріч з Христом, немає нічого дорожчого за тишу й безмовність». Для нас Бог — найвище слово, і безмовність дозволяє нашому серцю слухати Його. Тільки так наші власні слова стануть Словами, відлунням Слова Божого, а не черговим сміттям, вкинутим на звалище загального шумового фону.
Безмовність Діви Марії, св. Йосипа і св. Йоана Хрестителя. «У тиші нічний дар неземний спустився до нас з висот» («how silently, how silently, the wondrous gift is given»! — англомовний оригінал, що цитується автором) — співається у відомій різдвяній пісні «О мале місто Вифлеєм». Для знайомого нам шуму, метушні і суєти, властивих сучасному святкуванню Різдва, ці слова є сполучною ланкою, що встановлює зв’язок між Адвентом і тишею, між Різдвом та безмовністю. Наші святкові ясла мають бути місцем безмовності й тиші. Чи можливо уявити собі Марію шумною і багатослівною особою? У Євангелії св. Йосип практично ніколи не говорить ні слова, він просто виконує слова, принесені йому ангелами. Те саме стосується і Йоана Хрестителя: він виходить зі своїми вогняними словами саме після багатьох років мовчання в пустелі. Додайте до цього тишу довгих зимових ночей і тишу, яка супроводжує сніг, що лягаю на землю. Чи не призводять нас усі ці образи до внутрішнього спокою?
Коли все оточить тиха безмовність. Цей пасаж зі Старого Завіту, з книги Премудрості Соломона, описує момент виходу Ізраїля з Єгипту як ніч, сповнену тишею. Ці слова ми читаємо під час Літургії в ніч народження Ісуса :
«Тоді, як мирна тиша все повила, і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу, твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, як невблаганний воїн…» (Мудр. 18: 14-15)
«Тиха ніч, свята ніч» співаємо ми. Зовнішня тиша Різдвяної ночі закликає нас творити внутрішню тишу. І тоді Слово увійде до нас без перешкод, як про це говорять мудреці: «Якщо глибока безмовність охопить наші глибини, то і Всемогутнє Слово в тиші зійде до нас з Престолу Отця».
Безмовність Слова. Слово зійшло з мовчання Отця. Воно явилося як немовля, англійське слово «infant» буквально означає: «той, що мовчить, безмовний». Немовля Ісус могло плакати — від холоду, просячи пити або їсти, — але Він ні з ким не розмовляв. «Той, хто має вуха, щоб чути, хай чує, як звертається до нас ця любляча і таємнича безмовність вічного Слова» (Герик з Іньї OCSO). Нам необхідно вслухуватися в тишу Ісуса, зробивши її помешканням свій ум та серце.
«Творіть тишу!» Як же усі ми цього потребуємо! Нашому світові просто потрібні місця, оазиси, святилища безмовності та тиші.
Безмовність в Церкві. Роздумуючи про усі ці речі, ми стикаємося з одним непростим питанням: що сталося з безмовністю в наших церквах? Сьогодні дуже багато людей задають це запитання. Коли в 40-х рр. канонік Дункан Стоун, будучи зовсім юним священиком, відвідав одну з парафій Хайленда, він був вражений побаченим — близько сорока людей, ставши на коліна, були повністю занурені у безмовну молитву. Зараз можна часто побачити, що розмови не припиняються до самого початку Меси і поновлюються миттєво після її завершення. Але для чого нам потрібна церква, і навіщо ми в неї приходимо? А йдемо ми сюди, щоб зустрітися з Господом, так само як і Господь тут чекає зустрічі з нами.
«А Господь у храмі святому своєму, — мовчи перед ним, уся земле!» (Ав. 2: 20) — говорить пророк Авакум. Насправді, чи не повинна безмовна сакраментальна присутність Господа в дарохранильниці вести і нас до внутрішньої безмовності? Для нас має бути особливо важливо сфокусуватися і вийти за грань неуважності ума перед тим, як почнеться Меса. Нам треба елементарно приготуватися для того, щоб бути здатними почути Слово Боже в читаннях і проповіді. Чи не потребуємо ми спокою ума для того, щоб брати участь в піднесеній молитві Євхаристії? І чи не хочемо ми, приступаючи до Причастя, почути голос Божий, що звертається до нас з миром, — «Послухаю, Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних» (Пс. 84: 9). Тиша, набагато ефективніша, ніж слова, веде нас до того, щоб стати Одним, Тілом Христовим.
Розмова двох. Один мудрий старець, священик нашої єпархії, якось сказав: «Розмова двох перериває молитву сорока».
Норми тиші в Церкві. «Творіть тишу!» Я не хотів би, щоб мене неправильно зрозуміли. Абсолютно ясна ситуація з дітьми в церкві. Також я не говорю про те, що ми повинні приходити до церкви і повертатися з неї як холодні, ізольовані від усіх особи, абсолютно не зацікавлені в оточенні. Варто прагнути зробити наші парафії місцем тепла й гостинності. Також ми хочемо вітати один одного, зустрічатися і спілкуватися. Завжди варто оголосити про необхідні заходи, важливі новини та повідомлення. Добре слово важливіше за найкращий подарунок, як говорить нам Біблія. Але виникає питання про те, де і коли усе це робити. Краще на ганку, ніж в задній частині церкви. Краще після Меси в холі або в кімнаті. Адже є місця, призначені для різних речей, — одні для спілкування, інші для тиші. У самій церкві, звичайно ж, наскільки це можливо, безмовність повинна була б домінувати. В якості норми це доречно як до, так і після Меси, а також і в інші моменти. Якщо ж є крайня необхідність сказати що-небудь, нехай це буде зроблено максимально тихо. Принаймні, такий вид тиші стане одним із форм поваги до тих, хто хоче заглибитися в молитву. Це говорить про наше благоговіння перед Пресвятими Дарами. Так ми висловимо свою повагу до прагнення Святого Духа приготувати нас до прославляння Святих Тайн. Усе це зробить Месу, з усіма її словами, музикою, жестами, а також з визначеними в ній моментами мовчання, набагато реальнішою. Такий підхід зможе об’єднати нас на якнайглибшому рівні, і ті, які захочуть згодом відвідати наші церкви, неодмінно відчують Святого серед нас (пор. Іс. 43: 15).
Диявол любить шум, Христос любить безмовність. «Творіть тишу!» — це імператив. Нехай прийде до нас Слово з безмовності, зустрівши безмовність в нас, яка очікує Його, наче ясла. «Диявол, — писав св. Амвросій Медіолянський, — любить шум, Христос же любить безмовність».
Отець Зиновій Монастирський - людина, християнин, священник підпільної УГКЦ у житті якого відобразився Ісус Христос. (Пор. Гал. 4, 19)
"Після виходу церкви з підпілля ми з чоловіком перші брали шлюб. В церкві навіть підлоги не було, стіни сирі після зберігання міндобрива, але ми на це не звертали увагу, там був присутній Бог!!!!" - згадує, свідчить Олександра Кульчицька-Балик.
Дякую Вам п. Олександро за свідчення та фотографії.
с. Киданів, Бучацький район, 05.05.1990 р. Б.
Сьогодні коротко познайомимо вас з старовинним та унікальним українським селом Осівці, раніше Бучацького району, а нині Чортківський район. Згадується село, читаємо у Вікіпедії, 29 лютого 1440 року в книгах галицького суду.
В селі діяли "Просвіта", "Сокіл", "Луг", "Хліборобський Вишкіл Молоді" та інші товариства, кооператива.
У цьому дописі хочемо познайомити, показати національний одяг селян, а йтиме мова про ґаздів, парубків та дівчат з періоду 1930- 50 років ХХ століття.
Складаю велику подяку за надані фотографії Григорію Мариняку, як також за допомогу в їх ідентифікації та описі. Також щиро дякую Василю Лисишину за фотографію "Молодь с.Осівці 1920-1923 р.н."
Друзі, тільки разом збережемо нашу історію, традицію, мову, духовність - наші національні та християнські цінності!
1-ший ряд зверху: Кафтан Роман, Дутка Андрій,Чорній Гаврило, Кабан Володимир, Варварчук Василь, Телень Микита, Ворона Йосиф, Кафтан Михайло, Крижанівський Василь.
2-ий ряд: Мариняк Степан, Карачка Тимко, Чорній Семко, Тупа Василь, невідомий, Ломага Антон, Хімій Степан, Кафтан Луць.
3-ій ряд: Мариняк Петро, Фурман Михайло, Ксенюк (по сільському), Олійник Дозько, невідомий, Ломага Микита, Ямнюк Тимко, Лисишин Микола.
4-ий ряд: Олійник Стах, Паньків Григорій, Вонсяк Василь, Крижанівський Григорій, Тупа Іван, Рогатинський Денис.
Священмч. о. Микола Конрад великий опікун Святих Тайн та провідник студентів.
БІОГРАФІЯ. Отець Микола Конрад народився 16 травня 1876 року в с. Струсові на Тернопільщині. Його батьки, Йосиф і Марія з Житковських, не були заможними. Хлопець з дитинства визначався твердою вірою та працелюбністю. Тому батьки віддали дитину до школи отців Салезіян, а ті, вирізнивши здібного юнака серед інших, скерували його на студії до Риму. Звідти він повернувся доктором філософії та богослов"я.
Молодий отець доктор у який 1899 році був висвячений на священника, плекав здорові християнські цінності в молодого покоління - як катехит у Теребовлі, будучи гімназійним вчителем релігії. Вчительство відчув своїм покликанням: "Моєю мрією було завжди працювати в школі..."
У 1920 - 1929 роках працював у бережанській та тернопільській гімназіях. 1929 року заснував у Львові перше українське католицьке студентське товариство "Обнова". Протягом 1931-35 років виконував обов"язки душпастиря української академічної молоді у Львові. 1930 року митрополит Андрей Шептицький запросив о.Конрада викладати соціологію та новітню філософію у Львівській богословській академії, з часом стає деканом філософського факультету. Написав о.Микола книгу "Нарис історії стародавньої філософії".
Гасло учасників товариства "Обнова" - "Україна для Бога", а назва була натхненна популярним тоді закликом папи Пія ХІІ "Обновити все у Христі".
З приходом більшовицьких військ до Галичини митрополит Андрей призначив о. Миколу парохом у селі Страдч біля Янова. Виконував там душпастирські обов"язки, зокрема здійснював духовну опіку над молоддю, він, як і всюди виявляв велику старанність.
Загинув мученичою смертю від рук енкаведистів разом із своїм дяком Володимиром Приймою у лісі біля с. Страдч 26 червня 1941 року коли повертався від хворої жінки, що потребувала св. Сповіді. Тепер о. Микола є покровителем студентської молоді та вже не одному студенту він допоміг у навчанні та інших щирих проханнях у молитві. 27 червня 2001 року в Львові під час Архиєрейської літургії папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним разом із дяком Володимиром Приймою, який його супроводжував та іншими новомучениками нашої Церкви.
Дякую Господеві, що міг бути свідком цих подій та знати ісповідників віри єпископа Павла Василика та о. Зиновія Монастирського.
Окрема вдячність - Марія Кавецька за фотографії! (Кінець 80-тих і початок 90-тих років)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)