Блог о.Івана Зозулі | #kohelethomilia
Сьогодні до нашого храму Різдва Пресвятої Богородиці прибув Святий і Животворящий Хрест Господній. Він запрошує нас іти до кінця і лише той хто йде до кінця перемагає. Біля святого Хреста Господнього ми молилися за перемогу, мир, за любов у наших сім'ях та за єдність у нашому Народі. Боже, провадь нас дорогою святості!
20.12.2024 р. Б., с.Мар'янівка #Микулинецький_деканат
Праведні наших днів. Свідчення ♡
"Зі Святими упокой, Христе, душу раба Твого!
Не тільки життя о.Доротея Шимчія ЧСВВ є взірцем святості, але і його кончина. Рано, ще самостійно поснідавши, а вже о 11 год. я зустрілась з нашим стрийком, коли він лежав. Чистий, тільки що поголений, в світлій голубій сорочці, лежав з хрестом в руках, молився разом з братом. Я ще довго з ним говорила наодинці, отець був спокійний, радісний. Я обняла його, сказала, що любимо і гордимося ним. На устах була усмішка як в дитини. Дещо ще розказав, наказав і поблагословив. А о 18 год., під час Святої Вечірньої Літургії, відійшов до Отця свого Небесного. Це наш молитвенник. Будучи біля його могили, ми відчуваємо подих життя, адже праведники в Христа Ісуса смерті не знають...
Вічна і світла вам пам'ять!
Моліть Бога за нас і за неньку-Україну!" - свідчення пані Лариси Знак .
Величезне Вам дякую! о. Доротей і о. Зеновій Монастирський були і є моїми духовними наставниками, свідками Христа і нескоренної Церкви. Ми ще в дорозі, а вони вже оглядають красу "Нового Єрусалиму" та моляться за нашу перемогу і за наше спасіння.
"Християнин я" - свідчення свв. мчч. Прова, Тараха і Андроніка, котрі загинули мученичою смертю у 304 році.
25 листопада 2024 року Божого в храмі Пресвятої Трійці УГКЦ смт. Микулинці віднайдені мощі святого мученика Прова, які були подаровані нашій громаді 04.VI.1936 р. з нагоди Архиєрейських відвідин. А через рік 04.07.1937 парафію візитував єпископ Никита Будка, блаженний священномученик УГКЦ - писав про це раніше, дивись за посиланням - https://mykulynugcc.blogspot.com/2024/10/blog-post_24.html?m=1
Після того, як буде виготовлена рака для мощів, вони будуть виставленні для загального вшанування.
Свідчення святих IV століття є актуальним для християн XXI століття.
Це віднайдення нам пригадує істину Слова Божого, котре говорить, що "пам'ять про праведника буде вічна". (Пор. Пс. 112, 6)
Також у храмі є мощі блаженного свящнмч. Василія Величковського.
• Життя святих мучеників Прова, Тараха і Андроніка - https://kyrios.org.ua/spirituality/svyato/6978-25-zhovtnja-svjatih-mucheniiv-taraha-prova-andronika-prepodobnogo-kosmi-episkopa-majumskogo.html
• Життя блаженного священномученика Василія Величковського - https://bpc.org.ua/svyati-ukrajinskogo-narodu/blazhennuj-svyashhennomuchenuk-vasul-veluchkovskuj/
Запрошуємо до Церкви Пресвятої Трійці, Микулинці для спільної Прослави Господа Бога і вшанування святих мучеників, котрі за словами св. Івана Богослова, стоять перед престолом і перед Агнцем, одягнені в білі одежі, і пальмові вінки у їхніх руках. (Пор. Одкров. 7, 9)
Ми завжди потребуємо відкривати і окреслювати місце нашого перебування, служіння, життя. Майже 20 років тому, я назвав свій духовний корабель "Назарет Тернопілля". Пояснення читай за посиланням: https://photomozajika.blogspot.com/2024/11/blog-post_17.html?m=1
Сьогоднішнє місце свого служіння за св. Бернардом з Клерво, назвав "Ясною Долиною". Цій назві відповідає географічне положення нашого містечка і храму, а до духовної назви будемо доростати ♡ під проводом Діви Марії.
(Тиша в Церкві ♡ https://photomozajika.blogspot.com/2024/03/osb.html?m=1)
о.Іван Зозуля.
/26.11.2024 р.Б. с-ще Микулинці/
▪︎ Історія парафії Різдва Пресвятої Богородиці с. Мар'янівка
https://mkdekanat.blogspot.com/2022/02/blog-post_32.html?m=1
▪︎ Історія парафії свв. апп. Петра і Павла с. Йосипівка
https://mkdekanat.blogspot.com/2022/02/blog-post_15.html?m=1
• "Назарет Тернопілля" - це тому, що у корені слів Мар'янівка і Йосипівка містяться "Марія" і "Йосип".
Було так, коли друзі приїжджали в гості, то часом жартували, що так далеко Мар'янівка і Йосипівка, як в пустині, а я відповідав у радості, що наша "Пустиня зацвіла" вказуючи на духовний сенс. Варто сюди приїхати, оглянути сакральні та духовні скарби парафій. Про це та інше варто полистати сторінки цього блогу. ♡♡♡
Терміни ввів о. Іван Зозуля.
Степан Томасевич (1859 – 1932), художник і графік, народився у м-ку Микулинці Тернопільської обл.[1] Початкову малярську освіту здобув у майстерні Іллі Копровського (1817 – 1884), одного з представників династії художників-іконописців, що працювали на Збаражчині впродовж усього ХІХ ст.[2] У 1886-87 рр. вчився у Краківській школі образотворчих мистецтв (після 1900 – Академія) під час директорства там легендарного Яна Матейка.
Відомий як графік-ілюстратор галицьких видань кінця ХІХ ст., зокрема, сатиричного видання «Страхопуд». Є також інформація, що С. Томасевич створював декорації для українського театру «Руська бесіда».
У 1890-х рр. активно обговорювалася ідея створення професійного об’єднання митців – «малярів, різьбярів, золотарів у товариство, яке би забезпечувало їх роботою, стежило за її виконанням на високому художньому рівні та водночас розподіляло би замовлення між своїми членами відповідно до їх спеціалізації та фахового рівня»[3]. Разом із архітектором Василем Нагірним, митцями Корнилом Устияновичем, Юліаном Панькевичем, Іваном Трушем, Олександром Скрутком та багатьма іншими, С. Томасевич став членом формалізованого у 1898 р. «Товариства для розвою руської штуки» (ТРРШ).[4] Це – перше українське професійне мистецьке об’єднання на теренах галицької України. Як член Товариства С. Томасевич брав участь у його виставках у 1898, 1900 та, мабуть, 1903 роках. Охоплюючи надто різнопланових митців, Товариство не змогло надовго стати консолідованим виразником тенденцій розвитку українського мистецтва на тому етапі, тому від нього швидко відійшли ті художники, які орієнтувалися на індивідуальні творчі пошуки та переймалися теоретичними питаннями модернізації художньої мови українського мистецтва, пошуком глибшої виразності на новому історичному етапі. Попри те, все ж Товариство стало симптомом існування інтенсивного мистецького процесу, який задовольняв зростаючі запити української громадськості і найперше – у царині сакрального мистецтва.
С. Томасевич створював портрети, жанрові картини, пейзажі, релігійні композиції. Чимало його сюжетних зображень на теми з життя українського народу або на мотиви фольклору з’являлося у формі популярних на той час листівок.
Щодо майстерності і формальних характеристик творчості С.Томасевича мистецтвознавець Валентина Рубан стверджувала, що навіть після навчання у Кракові у нього переважали ознаки традиційного корпоративного народного іконопису над академічним вишколом.[5]
Сакральна спадщина С. Томасевича така ж недосліджена, як і вцілому творчий доробок майстра, деталі його творчої біографії.
Відомо, що у 1893 р. «разом з Іваном Зелинським та товаришами С. Томасевич розписував збудовану у 1886 р. церкву св. Параскеви у с. Карів.[6] До загальної декорації церкви причетний також відомий львівський різьбяр, учасник виставок ТРРШ Євстахій Щуплакевич.
У 1892 рр. за о. Михайла Шеремети разом із Корнилом Устияновичем, Іваном Зелинським та Прокопом Мартинюком С. Томасевич розписував церкву у с. Бутини на Жовківщині. З декорацією цієї церкви пов'язаний оригінальний епізод в історії українського мистецтва кінця ХІХ ст., а саме – судовий процес, на якому вперше оскаржувалося художників за зміст розпису, а точніше – за те, що в образі персонажів пекла було зображено антиукраїнськи налаштованих представників влади: «У пекельному казані, біля якого завзято порався український селянин, смажилися грішники: польський граф А.Голуховський, колишній намісник Галичини, староста Жовківського повіту Ляникевіч та ще один шляхтич – представник австрійської адміністрації. Над казаном літав упир з ковбасою і горілкою, за які купувалися голоси виборців.[7] Збоку стояв селянин біля «виборчих атрибутів» - бочки з горілкою і міха з грішми, які сторожив шляхетський помічник».[8] На думку обвинувачення, образ мав викликати неприязнь та зіштовхувати між собою станові та національні соціальні групи. Представником захисту був адвокат Кость Левицький – майбутній прем’єр-міністр ЗУНР. К.Устиянович на суді заявив, що вони малювали відповідно до традицій подачі цього сюжету, де в пеклі зображалося всіх тих, хто своєю поведінкою не відповідав життєвим нормам того чи іншого суспільства. Як приклад, художник навів історію «Страшного суду» Мікелянджело та інших творів. С. Томасевич теж стисло зазначив, що звинувачення на його адресу безпідставні. Проте, врешті окремі зображення довелося перемалювати.
У підсумку важливо наголосити про таких художників, як С.Томасевич, з кола «Товариства для розвою руської штуки», те, що вони своєю творчістю забезпечили безперервне існування традиції сакрального мистецтва на Галичині з другої половини ХІХ ст., коли мистецтво оберталося в орбіті класичних зразків академічної школи – до періоду І світової війни, після якої нові запити сформували відчутні формально-стилістичні зміни у сфері естетичних координат українського сакрального мистецтва.
Іл. 1 а-б. К. Устиянович, С. Томасевич. Страшний суд, (фрагменти) 1892. Розпис склепіння в бабинці церкви св. Архистратига Михаїла у с. Бутини, Львівської обл.
Бібліографія:
1. PDF-версія книжки про майстерню Копровських:
https://lvivgallery.org.ua/sites/default/files/verstka_koprovskyy_optimized.pdf
2. Іжевський А. Майстри сатиричної графіки Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. в обороні українськості. URL:https://web.archive.org/web/20131230235355/http://www.mari.kiev.ua/!_VAK/2009_Hud_Kultura_6/PDF/HK-6_2009_p-274-294_Izhevsky.pdf
3. Нановський Я. Корнило Миколайович Устиянович. – Київ, 1963.
4. Нановський Я. Юліан Панькевич. Нарис про життя і творчість. Київ, 1986.
5. Купчинська Л. «Товариство для розвою руської штуки». Перша українська мистецька організація на західноукраїнських землях. // Дзвін. – 2003. – Ч. 3. – С. 128 – 132.
6. В. Рубан. Український портретний живопис другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Київ, Наукова думка, 1986.
- Також є ікона С. Томасевича у храмі Вознесіння Господнього с.Настасів, Микулинецького деканату, Тернопільського району
[1] Тут є певна колізія. У кількох довідниках значиться місце народження С. Томасевича як Микулинці Івано-Франківської обл. Але в Ів.-Фран. обл. населеного пункту «Микулинці» немає, є лише інкорпороване у теперішній Снятин село Микулинці. До того ж він вчився у Копровських, а отже логічно припустити, що він родом з Микулинець Тернопільської обл. Остаточне слово можна буде сказати після вивчення архівів, метрики.
[3] Нановський Я. Юліан Панькевич. Нарис про життя і творчість. Київ, 1986. С. 27 – 28.
[4] На шпальтах газети «Діло» 13 червня 1898 року як наслідок уже тривалої дискусії з’явилася відозва до української громадськості із закликом заснувати Товариство, яке би зайнялося вихованням митців та вивело українське мистецтво зі стану певного занепаду. У серпні того ж року Галицьке Намісництво затвердило Статут Товариства, а 3 листопада 1898 року відбулися перші загальні збори новозаснованого «Товариства для розвою руської штуки», і з нагоди цих зборів було організовано першу виставку українського мистецтва. – Купчинська Л. «Товариство для розвою руської штуки». Перша українська мистецька організація на західноукраїнських землях. // Дзвін. – 2003. – Ч. 3. – С. 128 – 132.
[5] В. Рубан. Український портретний живопис другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Київ, Наукова думка, 1986. – С. 105. – Цит. за: Майстерня та учні майстрів Копровських. Автори Т.Возняк, Б.Шенгера. Львів, 2020. – С. 25.
[6] http://www.turystam.in.ua/2011-12-04-13-07-31/76-2012-02-18-20-18-10/4495-1886-181 Наявність не перемальованих розписів авторства С. Томасевича ще треба верифікувати.
[7] Тема підкупу виборців була дуже поширеним сюжетом, зокрема, в сатиричних виданнях («Зеркало» тощо). – Див.: Іжевський А. Майстри сатиричної графіки Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. в обороні українськості. URL:https://web.archive.org/web/20131230235355/http://www.mari.kiev.ua/!_VAK/2009_Hud_Kultura_6/PDF/HK-6_2009_p-274-294_Izhevsky.pdf
[8] Нановський Я. Корнило Миколайович Устиянович. – Київ, 1963.
[9] (моя власна бібліографічна вставка) Cлавчук Ю. Микулинці / Ю. Славчук // Шляхами Золотого Поділля. Тернопільщина і Скалатщина: Регіональний історико-мемуарний збірник: в III т. – Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто: Друкарня О О. Василіян, 1983. – Т. ІІІ. – С. 301 – 309.
