Блог о.Івана Зозулі | #kohelethomilia
Дещо з історії с. Мар'янівка.
Вчора провідуючи хворих із святими Тайнами, побачив у п. Наталії Багрій з дому Літнянська старі фотографії, а серед них її шлюбну фотографію в українському строї це 1952 рік та ще одна спільна фотографія родини по лінії її чоловіка Ярослава Багрія.
/29.04.2024 р. Б. с. Мар'янівка/
Святий Іван Павло ІІ, мав вплив на моє життя під час формації в семінарії, а поособливому від моменту моїх ієрейських свячень і матиме до кінця мого життя. 02.04.2005 Він завершив свою земну місію тоді, коли 03.04.2005 лиш починалося моє священниче служіння. Тому для мене Св. Іван Павло ІІ - особистий вчитель духовного життя і є прикладом в служінні.
Дякую Богові, що вчить мене через приклад Святого Папи!
Добрі поради:
📍Не кожний шторм приходить, щоби зруйнувати твоє життя. Деякі приходять, щоби очистити твій шлях.
📍Якщо ти ненавидиш - означає тебе перемогли.
📍Найбільша перемога - перемога над своїм негативним мисленням.
(Сократ)
📍Наші сумніви заставляють нас втрачати те, що ми могли би осягнути, якщо би не піддавалися страху.
(Вільям Шекспір)
17.04.2024 р. Б., ми біля церкви посадили саджанці з липи вік якої понад 300 років, котра росте у центрі села біля проборства, про котру складають вірші та пишуть пісні.
******
ПІСНЯ ПРО МАР’ЯНКУ
Побачив у літнім серпанку
З поля, де квітли жита.
Рідну чудову Мар’янку,
Що в серці зберіг на літа.
В цьому селі народився,
В ньому зустрів я любов,
Звідти у світ я полинув
І повернувсь тепер знов.
Я повернувсь, щоб вклонитись
Землі, де хата була,
Низько вклонитись і липі,
Що посеред села.
Липі понад триста років,
Бджоли над нею гудуть.
Щоранку стрічає привітно
Дітей, що у школу ідуть.
Рідне село не забуду,
Де би не був у світах,
І повертатися буду,
Хоч сивий вже — у літах.
Любимо всі ми Мар’янку —
Забути не можем її.
Про ночі, замріяні ранки
Співають пісні солов’ї.
-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-
*Мар’янка — історична назва села Мар’янівка Тернопільського району.
Ярослав ВАСИЛЬЦЬО.
слова та музика.
Джерело:
г. «Подільське слово», №1-2(4689-4690) від 01 січня 2007 року.
Слава Ісусу Христу!
Дорога мамо, - п.Анно, дорогий тату - п.Юріє, дорогий брате Василю з сім'єю, всечесні отці, щиро дякую за вашу молитву та присутність, дорогий отче Романе (Зощук), дякую за сьогоднішнє слово розради, підтримки, якої ми всі так потребуємо! Дорога родино, дорогі воїни-побратими, ваша присутність сьогодні дуже важлива, адже це ваше свідчення нашої спільної боротьби за збереження нашого народу, який сьогодні переживає черговий акт геноциду з боку російського агресора. Дорогі односельчани-парафіяни, однокласники, друзі, вчителі, ви ділилися з нашим воїном знаннями, цінностями, любов'ю, а він залишиться у вашій і нашій пам"яті завжди усміхненним, привітним та готовим допомогти кожному. Дорогі у Христі брати і сестри, що вчора і сьогодні так чисельно зібралися щоб скласти подяку воїну за його службу, а також ми всі тут, щоб занести до Господа Бога молитву за упокій його душі.
Читаючи з Писання книгу Мудрості 7, 30 ми знаходимо такі слова: "зло не переможе мудрості" і хочеться продовжити цю думку, зло не переможе правди, справедливості, честі, любові. Війна, котра є злом, не переможе життя. Саме ці цінності сьогодні об"єднали наш український народ, вони нам нагадують за що і за кого є наша оборонна і визвольна боротьба.
Я написав короткого вірша поєднаного з молитвою до нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа:
"зло не переможе Мудрості",
підлість не здолає Правди,
Життя - обриває війна і втома,
Сумуємо... Воїни ж наші "вдома"...
Роман, вже "вдома"...
Він боровся за всіх і кожного. Пам'ятаймо!
Молимося:
"Якщо на беззаконня зважатимеш,
Господи, Господи, хто встоїться,
бо у Тебе очищення є". (Пс. 130, 3)
Господи Ісусе, подай воїну Роману вічне і блаженне упокоєння. Амінь
(16.04.2024 р.Б., с.Йосипівка, о.Іван Зозуля)
БІОГРАФІЯ. 17 грудня 1896 року в Струсові на Тернопільщині в о. Теодора Цегельського і його дружини Марії (з дому Мандичевських) народилася восьма дитина, син Микола-Сава-Йосафат.
1918 року Микола вступив у Львівський університет на теологічний факультет та на факультет Львівської Духовної семінарії. Брав активну участь у громадській праці.
31 серпня 1924 року повінчався з Осипою Ратич, в якої три рідних брати були священниками, а 5 квітня 1925 року митрополит Андрей Шептицький рукоположив його на священника.
Спочатку працював у селі Висипівці Озірнянського деканату, а потім у с. Сорока. Знаний, як ревний душпастир і активний громадський діяч. Отець засновував при парафіях релігійні товариства, а особливу увагу звертав на гуртування молоді при церкві. Побудував у с. Сорока церкву св. Димитрія, почав будову читальні "Просвіта", організував українську "Кооперативу".
Характерним для о. Миколи Цегельського і його дружини було турботливе ставлення до бідних та потребуючих. Він був переслідуваний польською владою, бо протистояв ополячуванню українців. Проте парафіяни до нього дуже прихильно ставилися. У нього була гарна сім'я: любляча дружина, двох синів та двох дочок.
Та все змінилося з приходом російської "радянської влади", почалися масові репресії, ув'язнення та заслання.
28 жовтня 1946 року о. Миколу заарештували та звинуватили в антирадянській діяльності. І хоча його єдиною виною було те, що він залишився священником, який не погодився зламати присягу, 25 січня 1947 року Військовий трибунал засудив о. М. Цегельського до 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна.
Дружині передав записку, в якій він повідомив, що заарештований за те, що під час німецької окупації його іменували "мужем довір'я".
Хресна дорога цього священника добігала до кінця. Зі свідчень священників, які з ним розділяли каторгу, о. Миколу мучили сильні внутрішні болі, однак у листах до рідних він не написав жодного слова скарги. Натомість пише, що вже міг бути на волі, якби підписав православ'я, але "лучше правильно, чесно, щоб совість була спокійна".
Важко було дружині та дітям без батька, і вони вирішили їхати в далеку дорогу, щоб морально підтримати найдорожчу їм людину. Родина тяжко працювала на золотих шахтах Читинської області; помер о. Микола у тяжких муках у Мордовському таборі 25 травня 1951 року.
27 червня 2001 року папа Іван Павло ІІ у Львові проголосив о. Миколу блаженним священномучеником УГКЦ.
Джерело: #ті_що_перемогли_світ Блаженні УГКЦ ХХ століття, Львів 2022 сс. 106 - 108.
Найважливіша мета посту - це оживити наше духовне життя, тобто відносини з Господом Богом.
