У пасхальні дні, молячись на цвинтарі, я спершу зустрів ангела… а потім — ще одного.
Та другий був не з каменю. Це була могила маленької Катрусі.
Дитини, яку мама покинула відразу після народження.
Дитини, яка померла від переохолодження.
Лікарі сказали — вона була народилася абсолютно здоровою.
І стоячи там, між небом і землею, я подумав:
яким "дивним" став наш світ…
Світ, який здатен боротися за права тварин,
піклуватися про довкілля,
але водночас — залишатися байдужим до людського життя.
До життя ненароджених.
До життя покинутих.
До життя самотніх і стражденних.
Христос воскрес — щоб кожне життя мало сенс.
Чи ми ще це пам’ятаємо?..
