Дорогі, буду Вас знайомити з поезією світлої пам'яті моєї парафіянки Чорної Наталії Михайлівни з с. Йосипівка, котра все своє свідоме життя присвятила педагогічній праці.
Із спогадів моєї матері, здому Гуль Марії Федорівни (1903 р. нар. +1965)
1914 - ий. Війна.
Сім'я велика, діда нема.
В Америці дід гроші заробляє,
А вдома сім'я бідує, з голоду конає.
Поле толокою лежить,
Коні забрали, нічим робить,
Навіть корівки не осталось,
Все вояки забрали.
Не на життя, на смерть війна.
Село згоріло, села нема.
Дерево і солома -
Полумінь: Содома і Гомора.
На подвір'ї лише піч.
Найгірше, коли прийде ніч.
В стайні жили,
На соломі діти тулили.
По ровах трупи і ранені валялись
- Добите! - людей благали.
Кинулась епідемія.
Не знаю: холера чи чума,
Не одному життя обірвала вона.
Цілі сім'ї вимирали.
Ніхто трун не робив,
По кілька мерців
На воза клали
І так щодня.
Безпросвіток, тьма.
Хто остався,
Той по-чорному набідувався:
Ні їсти, ні вдягнутись,
Ні обігрітись, ні взутись.
Біда. От що значить -
Війна.
Автор, Чорна Наталія Михайлівна, вчитель, с. Йосипівка 2001 р.Б. (Наталія Михайлівна, була переселена у 1946 році з Рижкової Волі, Польща)
© Copyright