середа, 6 березня 2024 р.

СВЯЩЕННОМУЧЕНИК ЛЕОНІД ФЬОДОРОВ

Священномученик Леонід Фьодоров 

Апостол єдності

Римлян 15, 4 - 6 

БІОГРАФІЯ. Леонід Фьодоров народився 4 листопада 1879 року в Петербурзі. Батьто, Іван Федорович був кухарем, а мати, Любов Дмитрівна, грецького походження. Вона прищепила йому любов до мистецтв. Леонід цікавився грецьким класичним світом, а в чотирнадцять уперше прочитав Святе Письмо.  Під впливом прочитаного у нього зародилася думка про чернецтво, тобто про монаше життя. В 20-ти річному віці вивчаючи твори Святих Отців та історію Вселенських Соборів, він дійшов висновку про правдивість Вселенської, тобто Католицької Церкви.

У 1901 році Леонід Фьодоров вступив до Петербурзької духовної академії і став одним із найкращих студентів.

Перемоломним моментом у прийнятті рішення приєднатися до Католицької Церкви була зустріч юнака з о. Іваном Сциславським, настоятелем католицького храму св. Катерини в Петербурзі. Він задля єдності церков був готовий навіть на мучеництво.

Після закінчення другого курсу академії студент Леонід разом з о.Іваном Сциславським приїхав до Львова, де зустрівся з митрополитом Андреєм Шептицьким. Глава Церкви став його духовним батьком, і той духовний зв"язок між ними вже ніколи не переривався.

Далі життєва дорога привела молодого росіянина до Риму. Саме тут у Вічному місті, Леонід Фьодоров склав ісповідь католицької віри. Завдяки допомозі о.Сциславського Леонід побував на авдієнції у папи Лева ХІІІ, який скерував його на навчання в семінарію в Ананії. Завдяки зусиллям митополита Андрея Шептицького молодий семінарист з Росії отримав папську стипендію і того ж року розпочав студії під псевдонімом Leonidas Pierre, щоб не викликати підозри в російському посольстві.  Митрополит Андрей організовує свячення для нього за кордоном. У Льові Він його висвячує лише читця та піддиякона, а дияконські та єрейські свячення 1911 року уділив болгарський єпископ Михайло Міров у церкві Пресвятої Тройці в Галаті.

В 1912 році о. Леонід виявив бажання розпочате монаше життя. Митрополит благословив його і він виїхав на новіціат до студійського монастиря в Каменицi - Боснії. 12 лютого 1913 року о. Леонід прийняв схиму, тобто вічні обіти, отримавши ім"я Леонтій.

В січні 1914 році на прохання митрополита Андрея майбутній екзарх вирушив до Росії. Він побував у Петербурзі, Москві, Нижньому Новгороді й Саратові. Православні були ворожо наставленні до католиків східнього обряду. 

Повернувшись з Росії до Львова у червні 1914 року, о. Леонід був змушений знову повернутися в Росію через напружену політичну ситуацію. Через два тижні після прибуття до Петербурга о. Леоніда як греко-католицького священника заарештували і відправили на заслання у Тобольськ.  У Тобольську він провів три з половиною роки. Тут отець сильно підірвав собі здоров"я. Страсного тижня, у березні 1917 року, о. Леонід повернувся в Петербург. 

У той самий час звільняють і митрополита Андрея, який також перебував в ув"язненні в Росії. Митрополит скликає Собор Російської Греко-Католицької Церкви, на якому о. Леоніда Фьодорова обрали екзархом РГКЦ. Через різноманітні політичні перешкоди щойно 24 лютого 1921 року папа Бенедикт ХV підтвердив утворення екзархату на чолі з о. Леонідом.

Жовтневий переворот 1917 року приніс для російських католиків жахливі переслідування. Попри всі труднощі боротьби за виживання отець екзарх не занедбував своєї душпарстирської діяльності. В березні 1923 року о. Леоніда заарештували. У листі до митрополита Андрея від 7 березня 1923 року, напередодні арешту 10 березня, отець Леонід висловив готовність віддати своє життя за віру в Христа і за справу єдності між християнами.

Відкритий "Московський процес" 21-25 березня 1923 року був виразним взірцем насильства і знущання над Католицькою Церквою.

Суд призначив отцю екзархові 10 років ув"язнення, яке о. Леонід спочатку відбував у Бутирській з 12 березня до квітня 1923 року, а потім у Сокільницькій в"язницях. Наприкінці квітня 1926 року  отця звільнили завдяки активному клопотанню дружини М. Горького - Є. Пєшкової, яка особисто звернулася в ДПУ з проханням його звільнити. Влада погодилася, однак перед отцем поставили вимогу "мінус 6", яка полягала в забороні мешкати в шести найбільших містах Радянського Союзу. Отцеві довелося поселитися в Калузі. Під час перебування в Могилеві на запрошення о. Йосифа Бєлоголового о. Леонід служив Літургію на празник св. Антонія і виголосив палку проповідь. Реакція влади була миттєвою - обох священників заарештували. Це сталося 10 серпня 1926 року, - отже, на волі отець пробув неповних чотири місяці. У Москві засудили о. Л. Фьодорова до трьох років ув"язнення в Соловецьких таборах.

У жовтні 1926 року свій перший день у Соловецькому таборі о. Леонід розпочав з Літургії. Він служив її у камері де перебували католики, а пізніше - у каплиці св. Германа. На Соловках російський екзарх продовжував бути апостолом єднання.

Наостанок героїчного екзарха перевели у Вятку з 1934 - м. Кіров. У цьому місті знайшлася добра сім"я  А. Калініна, яка дала притулок хворому екзархові.

Хвороби набуті в Соловецькому таборі та на засланні - астма, ревматизм, гастрит - перейшли в критичну стадію. За спогадами свідка, отець часто молився та терпеливо переносив свої страждання.  Смерть першого російського екзарха наступила 7 березня 1935 року на 55-му році життя, внаслідок виснаження і недуг, набутих в ув"язненні.

Невдовзі після смерті екзарха митрополит Андрей ініціював беатифікаційний процес його, як мученика за віру. 


Джерело: #ті_що_перемогли_світ Блаженні УГКЦ ХХ століття, Львів 2022 сс. 14 - 17.