"Ми усі переселенці…" - линули ці рядки із пісні, як нагадування усім нам.
Ці слова сьогодні звучать особливо боляче і водночас правдиво.
У Микулинцях зібралася громада, щоб спільною молитвою та пам’яттю вшанувати тих, кого вирвали з рідної землі, хто залишив домівку, могили предків, святині — все, що називалося "дім".
Депортації українців із Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя — це рана, що не загоїлася. Але сьогодні, через десятиліття, історія боляче повторюється: війна знову виганяє нас із рідного дому, з рідної землі.
Та попри все, ми живемо. Ми тримаємось за віру, за мову, за пісню — за те, що робить нас народом.
Бо ідентичність — це не територія, а серце, що пам’ятає.
І поки б’ється це серце — Україна є.
"Ми усі переселенці", але ми — діти однієї землі, що веде нас до справжньої перемоги. З нами Бог і Україна!
