Сьогодні Господь подарував мені особливо світлий початок тижня: У двох лікарнях відслужив молебні до Пресвятої Богородиці. Поспілкувався з людьми, бажаючим послужив у святому Таїнстві Покаяння-Сповіді, причастив їх Найсвятішими Тайнами Тіла та Крові Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Слухаючи людей, чув гарні анекдоти, також дуже глибокі та прості історії про сенс життя, про вдячність і про те, що навіть біль може стати молитвою і силою.
Згадався мені при цьому один жартівливий анекдот блаженної пам’яті Наталії Чорної:
Старій жінці сон приснився,
що буде вмирати.
А старенька ніяк,
Не хоче цей світ покидати.
На голову бантик пов’язала,
Взяла білі підколінки
І в дитячий садок помандрувала.
Обід. Діти їдять кашу.
Сіла старуха між дітвору,
Їсть. Заглядає чи з надвору
Не йде смерть. Таки прийшла.
Висока, довга, за плечима коса.
— Де ти, бабко? Я шукаю за тобою!
— Кашу гамаю. Баба злякалась,
Під стіл заховалась.
— Гамай, гамай і збирайся.
Пора. Від мене не ховайся.
Я тебе знайду скрізь,
Не сховаєшся, хоч у землю лізь.
(24.07.2001 р.)
© Copyright
І цей простий, але глибокий анекдот нагадав: життя прекрасне, поки в ньому є дитяча простота, усмішка і довіра до Бога.
Цей допис народився із життєвого досвіду. Якщо тебе це торкнулося, викликало усмішку, зігріло серце, то поділися цим ще з кимось із своїх Друзів. ❤️
/ Вірш-анекдот Наталії Чорної дивись за посиланням - https://photomozajika.blogspot.com/2022/01/blog-post_29.html /
