Відбулися курси постійної формації

Вчора і сьогодні в Марійському духовному центрі Зарваниця проходили формаційні курси для духовенства нашої Архиєпархії. Це був інтенсивний час — як щодо наповнення, так і щодо інформативності. Та найбільше запам’яталися слова о. д-ра Юстина Бойка: "Завданням священника є служіння Святих Тайн, а всім іншим можуть займатися миряни".

Важливим також став наголос єпископа Йосафата Мощича на потребі проголошення керигми, тобто першого благовістя.

Допис української парафії у Римі пригадує (див. посилання "Що більше?"), у що може перетворитися віра, якщо бракує належного біблійного й церковного розуміння:

"Що більше — золото чи храм, який освячує те золото?" (пор. Мт. 23, 16–17). *

* https://ukr-parafia-roma.it/uk/nascosto-121/517-shcho-bilshe.html

Служити - це слухати Господа Бога. 1 рік у Микулинецькій парафії

 «Моя Ти сило, Господи, я Тебе люблю». (Пс. 18, 2)

Благословляю і дякую Господеві за 20 + 1 у найкращому служінні - "будеш ловити людей". (Пор. Лк. 5, 10)

Те, що нам завжди і підставово потрібно - це слухати Господа Бога, виконувати Його волю, іти за Ним!

Дякую парафіянам Церкви Пресвятої Трійці, с-ще Микулинці за спільний і наповнений 1 рік ♡! 

"Християнин я" - Святі мученики Прове, Тараху, Андроніку, моліть Бога за нас!

https://mykulynugcc.blogspot.com/2024/11/304.html

Чому в Україні війна...!?

#Пряма_мова: "Поширенню релігійних громад Української Православної Церкви (скорочено УПЦ) сприяють ліві політичні сили, зокрема Комуністична й Соціалістична партії України,  особливо перша, яка у своїй стратегії ще й до сьогодні бачить Україну під протекторатом Росії, ратує за відродження Радянського Союзу та домінування у ньому єдиної релігії в образі Московського Патріархату. (...) Отож, (...) невизначеність національної свідомості чи не більшої половини віруючих України, поглибленій економічній, а значить і загально-суспільній кризі, прихована завтрашня трагедія України, як незалежної держави. А разом із цими факторами поєднана тенденція постійної і динамічної експансії Московського Патріархату на українські землі, про що нам усім повинні нагадувати 1686-тий, 1839-тий і 1946-тий роки".*

Джерело:

*Ярослав Стоцький, Релігійна ситуація в Україні проблеми і тенденції розвитку (1988 - 1998 рр.) Тернопіль 1999 сс. 20 - 21.)

Ось чому в нас є війна і сьогоднішня трагедія України. Та чи здатні ми це бачити і аналізувати!?

Гарний початок тижня. Анекдот

Сьогодні Господь подарував мені особливо світлий початок тижня: У двох лікарнях відслужив молебні до Пресвятої Богородиці. Поспілкувався з людьми, бажаючим послужив у святому Таїнстві Покаяння-Сповіді, причастив їх Найсвятішими Тайнами Тіла та Крові Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Слухаючи людей, чув гарні анекдоти, також дуже глибокі та прості історії про сенс життя, про вдячність і про те, що навіть біль може стати молитвою і силою.

Згадався мені при цьому один жартівливий анекдот блаженної пам’яті Наталії Чорної:

Старій жінці сон приснився, 

що буде вмирати.

А старенька ніяк,

Не хоче цей світ покидати.

На голову бантик пов’язала,

Взяла білі підколінки

І в дитячий садок помандрувала.

Обід. Діти їдять кашу.

Сіла старуха між дітвору,

Їсть. Заглядає чи з надвору

Не йде смерть. Таки прийшла. 

Висока, довга, за плечима коса.

— Де ти, бабко? Я шукаю за тобою!

— Кашу гамаю. Баба злякалась, 

Під стіл заховалась.

— Гамай, гамай і збирайся.

Пора. Від мене не ховайся.

Я тебе знайду скрізь,

Не сховаєшся, хоч у землю лізь.

(24.07.2001 р.) 

© Copyright

І цей простий, але глибокий анекдот нагадав: життя прекрасне, поки в ньому є дитяча простота, усмішка і довіра до Бога. 

Цей допис народився із життєвого досвіду. Якщо тебе це торкнулося, викликало усмішку, зігріло серце, то поділися цим ще з кимось із своїх Друзів. ❤️

/ Вірш-анекдот Наталії Чорної дивись за посиланням - https://photomozajika.blogspot.com/2022/01/blog-post_29.html /

В Микулинцях вшанували пам'ять депортованих у 1944 - 1951 роках

"Ми усі переселенці…" - линули ці рядки із пісні, як нагадування усім нам.

Ці слова сьогодні звучать особливо боляче і водночас правдиво.

У Микулинцях зібралася громада, щоб спільною молитвою та пам’яттю вшанувати тих, кого вирвали з рідної землі, хто залишив домівку, могили предків, святині — все, що називалося "дім".

Депортації українців із Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя — це рана, що не загоїлася. Але сьогодні, через десятиліття, історія боляче повторюється: війна знову виганяє нас із рідного дому, з рідної землі.

Та попри все, ми живемо. Ми тримаємось за віру, за мову, за пісню — за те, що робить нас народом.

Бо ідентичність — це не територія, а серце, що пам’ятає.

І поки б’ється це серце — Україна є.

"Ми усі переселенці", але ми — діти однієї землі, що веде нас до справжньої перемоги. З нами Бог і Україна!

Ми пам'ятаємо героїчний подвиг воїна Андрія Рудого

 💙 Ми пам’ятаємо… 💛

1 жовтня вся Україна схиляла голови в молитві у День Захисників і Захисниць. Але важливо, щоб 2 жовтня, і кожного наступного дня, ця пам’ять не згасала. Бо герої живуть доти, доки ми про них пам’ятаємо і йдемо їхнім шляхом.

25 вересня минуло вже три роки з дня героїчного відходу у вічність нашого односельчанина, воїна, Героя України — Андрія Рудого. Його життя стало прикладом любові до Батьківщини, вірності Богові та вічним свідченням того, що український дух не зламати.

Кілька штрихів з його життєвої дороги:

Народився 6 грудня 1996 року в селі Мар’янівка Тернопільського району.

Навчався у Мар’янівській та Настасівській школах, згодом здобув вищу освіту в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.

Пройшов строкову службу, після чого підписав контракт із Збройними силами України.

Від 2017 року воював у зоні АТО/ООС.

Молодший сержант, командир взводу протитанкових керованих ракет 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

У ході повномасштабного вторгнення особисто знищив зі «Стугни» 8 російських танків.

Загинув 25 вересня 2022 року на Харківщині, залишивши у скорботі маму Олександру, тата Ярослава, брата Святослава і сестру Олену.

Андрій був сином своїх батьків — і водночас сином усієї України. Йому було лише 25, але він встиг зробити найбільше — віддати життя за рідну землю. Його слова з фронту: «Без Бога ми без сили…» сьогодні звучать як духовний заповіт для всіх нас. Він мріяв повернутися до храму, до рідного села, до мирного життя… Та Господь покликав його у Небесне військо.

На школі в селі Мар’янівка стараннями парафіян встановлено меморіальну дошку Андрієві. Вона — не просто знак пам’яті, а жива наука для майбутніх поколінь: любити свій народ, стояти за правду, жити з Богом у серці.

Ми завжди молимося за Андрія, дякуємо за його жертву і віримо, що він — серед тих, хто перед Престолом Божим благає за Україну.

♡ Герої живуть у нашій пам'яті! ♡

Під Покровом Пресвятої Богородиці молімося за наших Захисників, за перемогу, за мир і за воскресіння України.

♡ Слава Ісусу Христу! Слава навіки! ♡ 

Слава Україні! Героям Слава!

02.10.2025, о. Іван Зозуля. 

● Вірш Найкращий син батьків і України https://photomozajika.blogspot.com/2022/09/blog-post_28.html?m=1

У парафії с. Мар'янівка відзначили День Захисників України

Сьогодні, у свято Покрова Пресвятої Богородиці, наша парафія єдиним серцем відзначила День Захисників України.

Ми розпочали молитвою на могилі Січових Стрільців, воїнів УПА та Героїв АТО, відслуживши панахиду за всіх, хто віддав життя за волю й незалежність нашої Батьківщини.

У скорботній, але величній процесії вирушили до школи, де біля пам’ятного знаку піднесли молитви за упокій душі нашого односельчанина, Героя України Андрія Рудого. Його жертва — це невмирущий свідок любові до рідної землі. Вічная пам'ять нашим героям!

На завершення, ставши у спільній молитві, ми довірили себе і всю Україну Покрову Пресвятої Богородиці. Просили Її заступництва над нашими воїнами-захисниками, над кожною українською родиною, щоб у небі над нами завжди розкривався Її материнський омофор миру, сили й надії.

/01.10.2025 р. Б., с. Мар’янівка #Микулинецький_деканат/