Блог о.Івана Зозулі | #kohelethomilia
Сьогодні діти та молодь с. Мар'янівки здійснили цікаву та захоплюючу подорож в парк хижих звірів "Арден", що в Сатанові. По дорозі заїхали до колишнього монастиря оо. Василіян у с. Зеленче та побачили унікальні карстові озера у с. Вікно.
Це був чудовий час для спілкування, молитви і відпочинку.
Наша місія "звістувати обітницю життя, що в Христі Ісусі". (Пор. ІІ Тим. 1, 1)
07.11.2025 р. Б. МАР'ЯНІВКА - ЗЕЛЕНЧЕ - САТАНІВ - ВІКНО.
Сьогодні здійснили чин християнського похорону слуги Божої Наталії Багрій, котра народилася 16.08.1933 року та прожила непросте, хоч за людськими мірками довге життя — 92 роки. У християнському чині похорону читаємо: «а життя — тінь і сон», і дійсно, швидко, немов тінь, промайнуло її життя.
Однак ми пам’ятаємо її як добру та ревну християнку, котра, живучи на хуторі, завжди першою приходила до Церкви у селі Мар'янівка, щоб слухати Боже Слово та брати участь у прославі Бога, була довголітньою хористкою. А коли захворіла, то з радістю та вдячністю приступала вдома до Святих Христових Тайн — Покаяння та Пресвятої Євхаристії.
Коли об’єктивно дивитися, то життя обмежене часом, але вірою ми долаємо ці межі, бо Христос живе в мені, живе в нас!
І про це дуже сильно написала сестра Антонія Шелепило:
Живи в мені — засяй у моїх очах,
Живи в мені — звучи в моїх словах.
Хай бачать всі, що Ти в мені живеш,
Бо лиш тоді життя не має меж.
Вічна їй пам’ять!
Монастир оо. Василіян — пам’ятка архітектури XVI–XVII століть у с. Зеленче Теребовлянського району.
mykulynugcc.blogspot.com
Вчора і сьогодні в Марійському духовному центрі Зарваниця проходили формаційні курси для духовенства нашої Архиєпархії. Це був інтенсивний час — як щодо наповнення, так і щодо інформативності. Та найбільше запам’яталися слова о. д-ра Юстина Бойка: "Завданням священника є служіння Святих Тайн, а всім іншим можуть займатися миряни".
Важливим також став наголос єпископа Йосафата Мощича на потребі проголошення керигми, тобто першого благовістя.
Допис української парафії у Римі пригадує (див. посилання "Що більше?"), у що може перетворитися віра, якщо бракує належного біблійного й церковного розуміння:
"Що більше — золото чи храм, який освячує те золото?" (пор. Мт. 23, 16–17). *
* https://ukr-parafia-roma.it/uk/nascosto-121/517-shcho-bilshe.html
«Моя Ти сило, Господи, я Тебе люблю». (Пс. 18, 2)
Благословляю і дякую Господеві за 20 + 1 у найкращому служінні - "будеш ловити людей". (Пор. Лк. 5, 10)
Те, що нам завжди і підставово потрібно - це слухати Господа Бога, виконувати Його волю, іти за Ним!
Дякую парафіянам Церкви Пресвятої Трійці, с-ще Микулинці за спільний і наповнений 1 рік ♡!
"Християнин я" - Святі мученики Прове, Тараху, Андроніку, моліть Бога за нас!
https://mykulynugcc.blogspot.com/2024/11/304.html
#Пряма_мова: "Поширенню релігійних громад Української Православної Церкви (скорочено УПЦ) сприяють ліві політичні сили, зокрема Комуністична й Соціалістична партії України, особливо перша, яка у своїй стратегії ще й до сьогодні бачить Україну під протекторатом Росії, ратує за відродження Радянського Союзу та домінування у ньому єдиної релігії в образі Московського Патріархату. (...) Отож, (...) невизначеність національної свідомості чи не більшої половини віруючих України, поглибленій економічній, а значить і загально-суспільній кризі, прихована завтрашня трагедія України, як незалежної держави. А разом із цими факторами поєднана тенденція постійної і динамічної експансії Московського Патріархату на українські землі, про що нам усім повинні нагадувати 1686-тий, 1839-тий і 1946-тий роки".*
Джерело:
*Ярослав Стоцький, Релігійна ситуація в Україні проблеми і тенденції розвитку (1988 - 1998 рр.) Тернопіль 1999 сс. 20 - 21.)
Ось чому в нас є війна і сьогоднішня трагедія України. Та чи здатні ми це бачити і аналізувати!?
Сьогодні Господь подарував мені особливо світлий початок тижня: У двох лікарнях відслужив молебні до Пресвятої Богородиці. Поспілкувався з людьми, бажаючим послужив у святому Таїнстві Покаяння-Сповіді, причастив їх Найсвятішими Тайнами Тіла та Крові Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Слухаючи людей, чув гарні анекдоти, також дуже глибокі та прості історії про сенс життя, про вдячність і про те, що навіть біль може стати молитвою і силою.
Згадався мені при цьому один жартівливий анекдот блаженної пам’яті Наталії Чорної:
Старій жінці сон приснився,
що буде вмирати.
А старенька ніяк,
Не хоче цей світ покидати.
На голову бантик пов’язала,
Взяла білі підколінки
І в дитячий садок помандрувала.
Обід. Діти їдять кашу.
Сіла старуха між дітвору,
Їсть. Заглядає чи з надвору
Не йде смерть. Таки прийшла.
Висока, довга, за плечима коса.
— Де ти, бабко? Я шукаю за тобою!
— Кашу гамаю. Баба злякалась,
Під стіл заховалась.
— Гамай, гамай і збирайся.
Пора. Від мене не ховайся.
Я тебе знайду скрізь,
Не сховаєшся, хоч у землю лізь.
(24.07.2001 р.)
© Copyright
І цей простий, але глибокий анекдот нагадав: життя прекрасне, поки в ньому є дитяча простота, усмішка і довіра до Бога.
Цей допис народився із життєвого досвіду. Якщо тебе це торкнулося, викликало усмішку, зігріло серце, то поділися цим ще з кимось із своїх Друзів. ❤️
/ Вірш-анекдот Наталії Чорної дивись за посиланням - https://photomozajika.blogspot.com/2022/01/blog-post_29.html /
"Ми усі переселенці…" - линули ці рядки із пісні, як нагадування усім нам.
Ці слова сьогодні звучать особливо боляче і водночас правдиво.
У Микулинцях зібралася громада, щоб спільною молитвою та пам’яттю вшанувати тих, кого вирвали з рідної землі, хто залишив домівку, могили предків, святині — все, що називалося "дім".
Депортації українців із Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя — це рана, що не загоїлася. Але сьогодні, через десятиліття, історія боляче повторюється: війна знову виганяє нас із рідного дому, з рідної землі.
Та попри все, ми живемо. Ми тримаємось за віру, за мову, за пісню — за те, що робить нас народом.
Бо ідентичність — це не територія, а серце, що пам’ятає.
І поки б’ється це серце — Україна є.
"Ми усі переселенці", але ми — діти однієї землі, що веде нас до справжньої перемоги. З нами Бог і Україна!
💙 Ми пам’ятаємо… 💛
1 жовтня вся Україна схиляла голови в молитві у День Захисників і Захисниць. Але важливо, щоб 2 жовтня, і кожного наступного дня, ця пам’ять не згасала. Бо герої живуть доти, доки ми про них пам’ятаємо і йдемо їхнім шляхом.
25 вересня минуло вже три роки з дня героїчного відходу у вічність нашого односельчанина, воїна, Героя України — Андрія Рудого. Його життя стало прикладом любові до Батьківщини, вірності Богові та вічним свідченням того, що український дух не зламати.
Кілька штрихів з його життєвої дороги:
Народився 6 грудня 1996 року в селі Мар’янівка Тернопільського району.
Навчався у Мар’янівській та Настасівській школах, згодом здобув вищу освіту в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.
Пройшов строкову службу, після чого підписав контракт із Збройними силами України.
Від 2017 року воював у зоні АТО/ООС.
Молодший сержант, командир взводу протитанкових керованих ракет 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
У ході повномасштабного вторгнення особисто знищив зі «Стугни» 8 російських танків.
Загинув 25 вересня 2022 року на Харківщині, залишивши у скорботі маму Олександру, тата Ярослава, брата Святослава і сестру Олену.
Андрій був сином своїх батьків — і водночас сином усієї України. Йому було лише 25, але він встиг зробити найбільше — віддати життя за рідну землю. Його слова з фронту: «Без Бога ми без сили…» сьогодні звучать як духовний заповіт для всіх нас. Він мріяв повернутися до храму, до рідного села, до мирного життя… Та Господь покликав його у Небесне військо.
На школі в селі Мар’янівка стараннями парафіян встановлено меморіальну дошку Андрієві. Вона — не просто знак пам’яті, а жива наука для майбутніх поколінь: любити свій народ, стояти за правду, жити з Богом у серці.
Ми завжди молимося за Андрія, дякуємо за його жертву і віримо, що він — серед тих, хто перед Престолом Божим благає за Україну.
♡ Герої живуть у нашій пам'яті! ♡
Під Покровом Пресвятої Богородиці молімося за наших Захисників, за перемогу, за мир і за воскресіння України.
♡ Слава Ісусу Христу! Слава навіки! ♡
Слава Україні! Героям Слава!
02.10.2025, о. Іван Зозуля.
● Вірш Найкращий син батьків і України https://photomozajika.blogspot.com/2022/09/blog-post_28.html?m=1
