У моїх очах вимальовується портрет моїх батьків, дитинства, юності, актуальності, а також тої ікони Успіння Пресвятої Богородиці, яку я вперше побачив вдома, тобто у серці моєї історії. І не пересадно було б сказати, що з портретом, образом, картиною, схемою пов"язане ціле життя людини. Воно назнаменоване багатьма фазами, структурними ланками, нашою свідомістю, вмінням думати - порівнювати і відрізняти. Ділитися і сподіватися, вагатися і досвідчувати, плакати і радіти - фіксувати щось суттєве і таким чином подавати, як портрет своєї особистості та неповторності.
Наприклад, цей портрет роздумів пишеться у дуже цікавому історичному місті Зальцбург. Це місто має багато своїх героїв, але не це заворожує мене, воно цікаве тим, бо довший час було незалежним і тому кожен, хто сюди приїзджає, відчуває цю горду впевненість і самовистарчальність. Саме ця риса часто, заставляла мене задуматися над питанням ідентичності, як портрету, що ще малюється, чи як такого, що вже давно є довершений самою історією? Якщо це так, то нам залишалося б лише, визнати правосильність Когелетових висновків і повторити за ним: "Усе марнота і гонитва за вітром". (Проп. 1, 14)
Цей автор (Когелет), як ви вже і мабуть зауважили, у цих словах малює свій власний образ історії, зі своїм підходом і розумінням. І це є теж тим, що полонить мою душу - це його рівнодушність, спокій та дозріла особистість.
Саме про це, ми коротенько вже були накреслили на початку наших роздумів, що цей портрет-образ має бути виразом нашої ідентичності і неповторності. Когелет є прекрасним свідченням саме цього. По-перше: Він є представлений у своїй книзі. як людина, котра знає свій народ з притаманними йому традиціями і звичаями. По-друге: Він не боїться своїх революційних висловлювань, котрі у кожного малюють свої окремі образи-портрети. Можливо його книга стане тим поштовхом до вивчення, також не тільки того образу, який випливає з її змісту, але також до віднайдення того портрету, якого малює моє серце і кожного зокрема.
Сьогодні двадцять шостого березня, та не зважаючи на те, що надворі політає легесенький сніжок, природа теж креслить образ своєї неповторності, своєї надії і свого визволення (див. Рим. 8,22), разом з нами (див. Рим. 8, 23-25). І це є з однієї сторони свідченням єдності образу, як такого взагальному, а з другої сторони його відмінності.
Та ось нарешті, ми підійшли до дуже цікавого питання, не тільки мого власного портрету, але і світу, про який нам дуже часто подають спотворене уявлення. Щоб пізнати його, нам треба іти до початку, до першої сторінки Біблії, де натрапимо на вражаючі силою і простотою слова: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре". (Буття 1, 31)
Отже, портрет світу є зовсім іншим від того, яким його малюють газети, телебачення і наша уява. Бог говорить: " І воно було дуже добре". Що ж тоді сталося з цим первісним образом, де поділися "божі очі" в нас? Чому ми стали сліпими до власної картини серця, де скривається радість первовзору?
Останім часом усіх потрясає фільм Мела Гібсона "Страждання Христа". І було б звичайно дивно, якщо подібного з нами невідбувалобся. Дивує інше, або просто сказати, ми боїмося того образу Христа, який ми підчас перегляду бачимо, ми не хочемо зустрітися з Ним у ці останні години, бо ми не маємо відваги покинути "образ світу" красивого до ідеалізму, який знаходимо на обкладинках журналів, а в дійсності жорстокого і деспотичного, який нічим не відрізняється від того, що відбувалося більш, як дві тисячі років.
Людство і посьогоднішній день втікає від Того, Хто прийшов привернути їм утрачений образ (див. 1Кор. 15, 49) та нагадати нам першу сторінку Біблії: "І воно було дуже добре". (Буття 1, 31)
Ці слова є прекрасним свідченням Альфи і Омеги, початку і кінця (див. Отквор. 1, 8), зустрічі з Ісусом - образом невидимого Бога, "бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було ним і для Нього створене, і все існує в Ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він - начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому Він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому і щоб все примирити з Собою все чи то земне, а чи то небесне, встановивши мир кров"ю Його хреста". (див. Кол. 1, 15-20)
Після цих слів, я повертаюся мрією знову до образу батьківської хати, та ікони Успіння Пресвятої Богородиці та розповіді моєї бабусі, тобто до згаданого на початку дитинства. Вона першою ввела мене у зміст цієї ікони, у слова молитви та шукання там зустрічі, розмови з Богом. Вона вчила мене і сестру вдивлятися підчас молитви у наші серця, в образ-портрет, який так чудово поєднував історію земну з небесною.
Для мене розповідь бабці була першою бесідою про ціль нашого життя, про все те, що я сьогодні називаю Портретом.
26.03.2004 р.Б., м.Зальцбург. І.Зозуля
