Пам'яті о. Івана Якиміва

 Сьогодні знайшов фотографії храму с. Підгороднє і світлої пам'яті довголітнього пароха о. Івана Якиміва.

Фотографії о.Івана Зозулі.

Тишина. Вітру нема

Хоч на календарі зима, 

Але в природі весна.

Сонце залило все навкруг - 

Поля, ліси, луг.

Сьогодні приморозок маленький,

До півдня туман сивенький.

Спокій. Тишина. Вітру нема.

2002 р.

*****

Вітер - не вітер - ураган,

Гуде, дощем кидає,

Дахи, стовпи зриває.

Хто вдома, той пан.

Не дай, Бог, опинитись в полі - 

Заморозить вітровій,

Хоч умирай, хоч стій, 

Ніхто не позаздрить такій долі.

Насувається зла зима, 

Бідному ворог лютий,

Не питає, чи ти ситий, чи взутий.

Бо приходить її пора.

06. 12. 2003 р.

*****

Про Сковороду.

Я вільний козак,

А не московський кріпак, 

Спішу на Україну,

Свою рідну Батьківщину.

Кличуть мене зелені степи,

Храми святії, церкви.

Їм я хочу поклонитися,

Для України - трудитися.

2004 р.

*****

Україно моя, 

Рідна сторона!

Народ твій розкувся, 

До поезії, до пісні

Потягнувся.

Дихнув на повні

                          груди:

А, може, і з нас

Будуть люди!?

13. 02. 2005 р.

****

Хочу щоб кожен знав:

Хто умер -

Нічого із собою не взяв. (....)

20.03. 2005 р.

****

03 квітня 2005 р.

Помер Папа Римський.

Це святий чоловік

Достойно прожив свій вік.

Був добрим пастирем

Людей на землі.

Умер. Спочив. Відійшов.

Дякуємо, Святіший отче тобі

За науку за любов.

(Вірш реквієм присвячений св. папі Івану Павлу II)

Автор Чорна Наталія Михайлівна, с. Йосипівка, Тернопільський  район.

Словом, мені з вами "свідки" не по дорозі!

Часто в Тернополі по автовокзалі ходять люди, в основному жінки, різного віку, з журналами, книжечками, що видає "Вартова Башта" за кордоном. Цей журнал виходить щомісяця (2 рази) на 134 - ох мовах. Видають Свідки Єгови.

Що я зрозуміла з тих писань?

- принизили Ісуса Христа. На першому місці Бог Єгова;

- не визнають хреста, не хрестяться;

- не визнають Бога в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий;

- Матір Божу зовсім зневажили;

- не визнають Різдва (не святкують), бо бачите євангелист Лука "неправильно" написав, що тоді, як родився Ісус, вся худоба була в стайнях, бо була зима і падав дощ. По - їхньому числа не сходяться і нема чого святкувати день народження Христа;

- не визнають ікон, сповіді;

- кажуть, що коли вмирає людина, то вмирає і її душа. І так далі і т. д.

Що ж тоді буде воскресати, якщо вмерла душа?

Словом, мені з вами "свідки" не по дорозі!

Автор Чорна Наталія Михайлівна, с. Йосипівка 2001 р. Б.

Розповідь Ізб'янського Дмитра Яковича, 1931 р. н., Горлицький повіт (Польща)

Прийшов із школи,

Думав спочивати.

- Наїжся , сину, та йди 

На поле каміння збирати, -

Каже мати.

Поле орали, каміння збирали.

Нівроку, щороку безліч його було,

Чи воно росло?

Може і так, 

Бо не позбудешся його ніяк.

Бідне поле, о доле!

Гори. Камінь не родить, 

Голод по горах бродить.

Сусіднє село, справа, 

Лише перейти потік, а вже інша держава - 

Словакія. І там гори, 

Але народ якось інакше жив, 

Так тяжко не бідив.

Перед паскою ми до них ходили, 

Білу муку приносили,

Рятувались, як могли.

У 45 - ому агенти з Києва прийшли, 

Писали на Східну Україну.

Ми радо згодились, зібрали родину, 

Поїхали у славну Полтаву.

Думали: заживемо на славу.

Але... Там колгоспи. Біда.

Запрягаймо корови і додому гайда!

Ага. Додому, а якого?

Приїхали до кордону;

Ціле літо простояли, 

Прикордонники додому нас не пускали.

Вже й зима за плечима,

Ідемо з пожитками на Поділля

І так заїхали на Тернопілля.

Тут і жили, тут і могилу

Собі знайшли наші батьки.

Багато літ з того часу спливло, 

Як покинули ми своє село.

Цього року - 56. Родичі повмирали.

Вже мені сімдесят.

Більше я й не бачив

Рідної сторони, зелених Карпат.

Не чув шумливих потоків - 

Минули роки...

Я хворий. Скоро вмирати,

Але ніколи не забуду, 

Як я ходив по полю

Каміння збирати.

*******

26.07. 2001

Пригадалося: літо. Вечір.

Не спимо. Надворі все село.

Яка тому причина?

Навколо горять села,

Доля наша невесела...

Вогонь сягає хмар,

Гірше, ніж за турків і татар.

Старенька бабця наша

Вийшла у садок із хати

Не на повітр'я, не погуляти, 

А подивитись на ніч горобину.

- Ой сину, мій сину,

Не помру на своїй землі,

Це знов поженуть на чужину...-

Сказала і до хати пошкандибала.

Автор Чорна Наталія Михайлівна, зошит 2001 рік, с.Йосипівка.

Чорна Наталія Михайлівна. Реквієм...

 Чорна Наталія Михайлівна, народилася 06. 06. 1936 року в с. Рижкова Воля, Ярославського повіту, Польща. У 1946 році переселена з батьками до Радянської України. Все своє свідоме життя пропрацювала вчителькою української мови та літератури у с. Мар'янівка, а проживала в с.Йосипівка, Тернопільського району. 

Померла 20. 12. 2013 року в с.Петрики, де і похоронена. Залишала нам великий літературний спадок. Вічна їй пам'ять!

Час біжить... біжить...

Людське життя - це лише мить, 

Зірка, що вродилася, засвітила і згасла.

В космічнім просторі, 

Де народжуються нові зорі.

Автор Чорна Наталія Михайлівна, зошит 2001 рік, с.Йосипівка.

30.01. 2001 ном. 10 "В. ж". / "Через Крути до майбутнього". Стаття Степана Рабушевського.

 Мої роздуми з приводу цієї статті.

"Господи, прошу Тебе дай розуму, - казав колись цар Соломон. Нам українцям часто бракує розуму. Ну як можна розпустити армію? До чого тупі державні мужі! Йде державний муж, а за ним - охорона. Та навіть добрий господар не обійдеться без собаки - охоронця. А то ціла держава з багатомільйонним населенням без охорони покинена, лишена на волю Божу! І це Грушевський! Ах, Боже, Боже. Чи навчить нас біда коли розуму - хоч би маленького?

А гризтись між собою вміємо. Гриземось, як собаки за кістку. І то за що - небудь. Для чого тримати Верховну Раду, де сотні депутатів? Це ж армія гуляючого народу! А яку платню місячну вони одержують! Сидять на тих дурних сесіях і дрімають, як коти за піччю. Порозросталися, що їх "фігури" і в телевізор не влазять! Ситий голодного не знає! Їм добре. Наобіцяли золотих гір, коли вибори, а так нічого і не зробили. Тепер їздять 200 км на годину і голови розвалюють о дерева. Втратили зв'язок з реальністю. Їм здається, що вони вже люди космічні, а не земні.

Хочеться сказати своїм землякам:

- не вдавайте добрих, а будьте ними!

- не вдавайте мудрих, а вчіться, вчіться ціле своє життя. Дружіть із Біблією, радьтеся з Богом, коли щось робите, радьтеся із своєю совістю!

- не робіть із себе зелених, жовто - синіх, червоних, а будьте достойними людьми, гідними поваги.

- не сійте розбрату між собою, в церквах, хай ворог не тішеться, як ви ослабаєте у братовбивчій боротьбі!

Гарна наша Україна! Благодатна земля, родюча. А ми які?

Безбожники, розводники, дітовбивці, батьковбивці, розвратники, злодії, зрадники і пияки! В нас то і моралі ніякої нема. Прочитала "Факты" із підшивки за цілий 2000 - ий рік. Багато пише газета про артистів. Всі вони женяться по 5 - 6 разів. Нарешті такому дідусеві 60, а він бере дівчину за 20 років. Де встид? Де совість? Жити із внучкою. Плюгавство. Про яку глибину почуттів тоді можна говорити? Де міцна сім'я? Які діти без батька? Скалічені, половинчасті.

Роздуми Чорної Наталії Михайлівни, с. Йосипівка, зошит 2001 р.

Без коментарів... Віхи з життя ісповідника віри патр. Йосифа Сліпого - законспектувала Чорна Наталія Михайлівна (зошит 2001 р.Б.)