Найбільше не люблю,
Коли люди розлучаються,
А діти - сироти
По світу скитаються.
Такі горе батьки
Женяться щораз,
А любов скороминуча
Проходить повсякчас.
А вони шукають,
Шукають ту "єдину"
І кожній коханці
Лишають дитину.
Не кажу "жінці",
Бо жінка - це сім'я,
Обов'язок перед дітьми, Богом.
Відповідальність ж яка!
Із болями української
Також і російської -
Одна розлука.
Боже, яка мука!
Лише в Анни Сумської
Цілий вік - один чоловік.
Слухайте, чоловіки!
Слухайте, жінки!
Майте совість і стрим,
Поженилися, той живіть,
Дітей до розуму доводіть.
Мушу спитати:
Невже вам приємно
Подружжя щораз міняти?
Це щось пахне хмелем,
Хмелем і бурделем.
Розпуста визира.
Де ж порядність,
Де почуттів глибина?
Автор, Чорна Наталія Михайлівна, вчитель, с. Йосипівка 2001 р.Б. (Наталія Михайлівна, була переселена у 1946 році з Рижкової Волі, Польща)
© Copyright