"Хресту Твоєму покланяємось Владико, і святе воскресіння Твоє славимо".
Слава Ісусу Христу!
Дорогі Брати і Сестри! Життя наше - це час переживання питань. Тому й не дивно, що багато справ є для нас ще не зрозумілими, ми називаємо їх дуже часто символічними. Саме символ, відкриває перед нами нові горизонти, об"являє невидиме, дає нам багато до мислення. І тому заохочую усіх до цього заняття справді гідного людини, щоб ми спільно могли поглянути на себе, на суспільство, світ у світлі Хреста Господнього, а внесемо у свою щоденність оптимізм, радість, життя.
Після цих слів в нас зроджуються нові питання, а властиво перше і підставове, що є істотою, джерелом моєї радості? Щоб відповісти на нього треба нам поглянути на духовний вимір богослужіння хрестопоклінної неділі. Богослужіння цієї неділі майже нічого не говорить про Хрест, як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величаємо святий Хрест, як символ радості, символ перемоги, що довершує світле Воскресіння.
1. Щоб зрозуміти істоту християнської радості, треба стати нам у перспективі нагірної проповіді Ісуса Христа. Де логіка Божа об"являється людині у іншій оптиці: "Блаженні плачучі, бо вони утішаться" (Мт. 5, 4). Христос відкриває нам правду про нас, про нашу недосконалість, про те, що потребуємо очищення і оздоровлення нашого серця, і що лише за таких умов будемо щасливими, бо побачимо Бога" (Мт. 5, 8). Усвідомлення цієї правди приведе мене до мого ближнього, щоб винагородити те, що заборгував. В листі до Римлян 13, 8 святий Павло пригадує, що ми всі є боржниками взаємної любові. А вершину цієї любові до людини показав, виявив на Хресті Син Божий, Ісус Христос, бо ж "не має більшого щастя, як хтось віддасть життя своє за друзів своїх". (Ів. 15, 13). Його любов є безкорислива, бо "Бог свою любов до нас доказує тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками" (Рим. 5, 8). "Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне". (Ів. 3, 16) Дуже влучно Христос підкреслив свою любов до людини у притчі про загублену вівцю, де виразно нас закликає "радійте зі мною, бо я знайшов заблукану овечку. Направду кажу вас, що в небі є більша радість над одним грішником, що кається ніж над дев"ятдесять дев"ятьма праведними, що не потребують покаяння" (Лк. 15, 7).
2. І знову стаємо перед таємницею, але з другої сторони вимагає саме вона від нас великої покори і сміливості свідчення. Чим є для мене, для кожного з нас Таємниця Воскресіння? Мої дорогі! Одне є певне, що таємниця має завжди нею залишатися, і не менш актуальним є те, що ми маємо про неї свідчити. Христос прийшов щоб дарувати нам житття, щоб об"явити людину людині. Справді! Неможливо було б зрозуміти людини без Христа. Одночасно Христова таємниця єднає нас довкола себе. На утрені кожної неділі читаємо: "Прийдіть усі вірні, поклонімся святому Христовому Воскресінню, це бо прийшла через Хрест радість усьому світу (....) бо розп"яття перетерпівши, він смертю смерть переміг".
Дорогі у Христі! Хрест є символом Церкви Христової. Тому не випадково - це знамено є на верху наших Храмів. І сьогодні коли пригадую собі, ще не далеке минуле, ті дні коли хотіли Його назавжди викреслити з нашої свідомості, бачу на скільки можуть бути даремними зусилля людей, які забувають, що навіть сили пекла не здолають Церкви Христової (Мт. 16, 18) Оживленні цією вірою, могутністю Хреста, радіймо завжди в Господі (1 Сол. 5, 16), дякуючи за те, що випало нам стати дітьми Божими, дітьми Церкви. У Євхаристії Христос завжди у особливий спосіб єднається з кожним з нас.
3. Прямуючи за цією правдою у серці назріває питання: наскільки я реалізую у своєму житті це виняткове християнське покликання? "Коли хто хоче йти за мною, каже Христос, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій та йде слідом за мною" (Мр. 8, 34). Та коли б ми хотіли зреалізувати своє життя без Хреста, то не минуче промовили б слова Ніцше: "Як важко зносити терпіння позбавленне сенсу."
Улюбленні Господом! Проаналізуймо, чи не є подібне наше життя, до тих учнів Христових, які прямують до Емаусу? (Лк. 24, 13). Ми знаходимся у дуже подібній ситуації до їхньої, Христос йде з ними, розмовляє, вияснює нам Писання, питає, що ми зробили одному з братів моїх найменших (Мт. 25, 40). Але вони мої дорогі, пізнали Його, аж при ламанні хліба (Лк. 24, 31 - 35), та чи ми сьогодні можемо цим похвалитися? Наскільки Христос є присутній в нашому щоденному житті?
Святе Письмо, традиція, вчать нас, що правдиві учні Христа прийнявши Його радість, нічим вислужене спасіня, не побоялися свідчити, а доказом цього є їхні мученичі смерті. Вони цим підтвердили свою вірність покликанню християнина.
І ми сьогодні з радістю закличмо: "Чудо велике! Бачимо дерево, на якому Христос добровільно розп"явся тілом. Тому світ поклоняється і просвітившись кличе: о Хреста сило! (...) Звеличуємо Тебе, преславне Дерево, почитаємо (....) та славимо Бога, що тобою дає нам життя безконечне".
Тепер переживаймо питання, можливо колись переживемо і відповідь. Амінь.
