Присвячується цей вірш о.Богдану Панчаку
ректору української греко-католицької семінарії у Любліні,
з нагоди 10-ої річниці священства.
10.06.1990 - 10.06.2000р.
Грайливий спів діброви чув колись
І рвався дух до всього, що прекрасне,
Зникала мить, мелодіє вернись
Без тебе світ так швидко не воскресне.
В житті у кожного є арія своя,
Яка колись діткнула наше серце,
Одне є певне - всі несем Хреста:
Самі у собі, з іншими, без себе?
І кожний з нас, хто полюбив цю пісню
Напевно часом і заплаче, і зітхне,
Несемо мелодію душі надію!
Покликання твоє - таке просте.
Ага! але мене ніхто не розуміє
Знайшов для жартів час, дивись який? (...)
Минає час, а серце пісня гріє:
Бажаю Вам її на кожен день.
Любіть, прощайте і радійте миттю
Коли Безкровну жертву служити щодня,
Коли сповняєте Господню Божу волю,
Коли підносите Христа за всіх - Життя!
06.06.2000 р.Б. Люблін
З повагою брати семінаристи і автор цих рядків Іван Зозуля.
