субота, 22 лютого 2020 р.

День рідної мови

Вчора 21 лютого в Україні відзначали Міжнародний день рідної мови.
Пропоную вірш "Мова" авторства мого земляка, односельчанина, поета Богдана Чепурко.


Вірш "Мова"

Українська мова -
давня й молода.
Світить рідне слово,
як жива вода.

Звідки воно взялось -
діло не просте...
В душу засівалось -
із душі росте!

Джерело: Християнська читанка, упорядкувала Оксана Копак, видання друге, Львів "Свічадо" 2015 с.115.

вівторок, 18 лютого 2020 р.

Еміграційні процеси початку XX ст. в с.Мар"янівка

Еміграційні процеси початку XX ст. в с.Мар"янівка.

На початку XX ст. економічно село було дуже збіднілим. Така ситуація змусила місцеве населення їздити на заробітки у Францію і Німеччину і то на тривалий час (7-12 років.)  У 1913 року в Канаду, Америку та Аргентину емігрувало біля 70 чоловік, дехто з сім"ями. За квиток "шляхкарту" треба було продати 2 морги поля і корову. Також до Америки емігрував селянин Степан Дембіцький котрий мав у своїй Мар"янці (довоєнна назва села) власну крамницю, він теж виписував українські газети та читав для односельчан. Тому село завжди було національно свідоме. В Америці Дембіцький Степан у 1922 - 28 роках очолював Українську лігу американських ветеранів. З 1922 співзасновник на конгресі у Філадельфії Об"єднання українських організацій в Америці. Ініціатор створення у США Українського банку.


Хор с.Мар'янівка 1962 року. 
Керівник Баб'як В.В.

Освячення нового храму в с.Мар"янівка

Високопреосвященний владика Михаїл Сабрига, 21. 09. 2004 року освятив нову церкву в с.Мар"янівка, що була збудовано завдяки жертвенності парафіян та стараннями Костика Петра і молитвами о.Михайла Симця.





Освячення наріжного каменю під будівництво нового храму в с.Мар"янівка

Всечесний о. мітрат Василій Семенюк, (сьогодні високопреосвященний архиєпископ і митрополит) 21. 11. 1997 року освятив наріжний камінь у с.Мар"янівка під будівництво нового храму. Парохом тоді був о.Михайло Симець.




неділя, 16 лютого 2020 р.

Ви покликанні до спільноти


Дорогі Друзі, прийміть рішення приходити кожної неділі та свята на спільну молитву до Божого Храму. План Бога на Ваше життя, щоб Ви не були самотніми!

субота, 15 лютого 2020 р.

Погляд довкола.... "Ніколи ми такого не бачили!" Неділя 2 - га Великого Посту (Мр. 2, 1 -12)


"Ніколи ми такого не бачили!"

 Дорогі брати і сестри! Запитаймо себе, що бачимо ми зустрічаючись із своєю буденністю, перебуваючи у своїй дійсності, на що звертаємо увагу і який зміст вкладаємо? Наскільки навчилися з усього радіти, милуватися, захоплюватися, надихати, мотивувати інших, прагнути кращого і просто любити?

 Сьогоднішнє євангельське слово, - це не просто історія про оздоровлення розслабленого, воно охоплює набагато більше осіб на яких впливає ця подія.

 Ісус проповідує в одному із домів Капернаума. Там зібралася велика громада  охочих послухати проповідь Христа. І як описує Євангелія, "що не було більш місця, навіть перед дверима..." (Див. Мр. 2, 2)

Дорогі, в дуже не простих обставинах, нині опинилися ті, що принесли розслабленого, знедоленого чоловіка. І  від самого початку вони активно діють, роблять так, як підказує їм розум та серце, "розкрили стелю над місцем де Він (Ісус) був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений." ( Див. Мр. 2, 4)

 Перше, на що звертає увагу Христос у вчинкові цих чотирьох чоловіків, Він бачить їхню живу, діяльну віру, тому й звертається до хворого: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." (Див. Мр. 2, 5)

 Нині часто можна почути звинувачення, мовляв, не йду до Божого храму,  бо там дивляться, хто  у що є одягнений, хто як поклонився, як склав руки і так далі... Тому задумаймося, дорогі Друзі, чи така  постава може позитивно впливати на інших?

 Ці четверо чоловіків, що сьогодні принесли розслабленого є керовані вірою у те, що Христос може допомогти їхньому другові, братові... Однак, чи всі були такими переконаними? Ні, і в тому зібранні були ті, що критикували Христа, ставили  під сумнів кажучи: "Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?" І Євангеліє продовжує, Ісус знає про що їхні думки і каже: "Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? І продовжує: "Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати," - мовить до розслабленого: Кажу тобі: Встань, візьми своє ліжко і йди до свого дому." (Див. Мр. 2, 8. 10)

 Дорогі брати і сестри! Народ слухаючи науку Господа Ісуса та бачачи Його діла, як описує Євангелист Марко: "Тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!"


 Сьогодні, ми намагалися ближче подивитися довкола.  З цієї теми, ми почали свої роздуми над євангельським словом. І це не просто погляд довкола, а можливість оцінити  свої відносини із сотвореним світом, з іншими людьми, з спільнотою Церкви, Господом Богом! Наш погляд на себе і світ не повинен закривати двері нових перспектив, а навпаки, як навчає папа Франциск, ми повинні передавати правдивий вогонь святої віри! Це означає, що ми бачитемемо те, що Господь робить в нашому житті, в житті інших людей, а ті що сумніваються утверджуватимуться у вірі та подібно до людей з євангельської розповіді казатимуть: "Ніколи ми такого не бачили!"(Див. Мр. 2, 12), "для чистих усе чисте", (Пор. Тит 1, 15) також впевненні, що той хто вірує в Ісуса Христа, ніколи "не осоромиться." (Пор. Рим. 9, 33) Амінь.

пʼятниця, 14 лютого 2020 р.

Про християнське виховання дітей


Дорога Деканальна Родино! Сьогодні хочу поділитися з Вами декількома думками, що стосуються теми християнського виховання дітей.

Святий Іван Дон Боско часто повторював, що "без любові немає довір'я, а без довір'я немає виховання."

Кожен з нас живе у певних обставинах життя і саме в них формуються відносини та самоусвідомлення себе в сім'ї, родині, суспільстві. Вимальовується образ Бога. Іншими словами формується особистість. І кожен з батьків бажає, щоб виховати, як каже Писання "вірних дітей" (пор. Тит 1, 6), тобто дозрілу особистість.

Щоб це осягнути, треба уникати у вихованні чотирьох основних помилок:

1) Це наше невміння прийняти зміни.
Звичайно, це не означає, що дітям треба у всьому потурати. Однак треба розуміти, що є певні відмінності між поколіннями. І замість того, щоб заставляти своїх дітей пристосуватися до нашого покоління, дозвольмо їм бути доброю частиною свого.

2) Надмірний контроль.
Це поняття охоплює різні форми відносин: від суворих заборон, суворої дисципліни, аж до образ. Надмірні дисципліна та заборони можуть викликати зупинку розвитку особистості дитини, або ж викликати спротив і бунт супроти батьків.

3) Недостатній контроль.
Слід відмітити, що це одна з найбільш гострих проблем розвитку суспільства. Люди з матеріальним достатком, забезпечені, схильні все дозволяти своїм дітям, думаючи, що це вийде їм на добро. Якщо Ви недостатньо приділятимете уваги своїм дітям, то вони можуть вирости із почуттям залишенності, непотрібними та озлобленими, без належного почуття любові.

4) Непослідовність батьків.
Діти хочуть наслідувати своїх батьків. Порада дуже проста, нам завжди слід бути автентичними, правдивими.

Про подвійні стандарти в житті треба забути, бо інакше ми будемо в очах власних дітей лицемірами.

В листі до Ефесян 6, 4 читаємо: "А ви батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі та напоумленні Господньому."

Найбільш слушним методом виховання, як вважав Св.Іван Дон Боско є любов.

"Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. (...) Бог - любов." (1 Ів. 4, 7 - 8)

Роздуми о.декана Івана Зозулі.

Преображення Господнє. (Див. Мт. 17, 1-9) Роздуми.


Наші роздуми запрошую розпочати із прочитання книги пророка Неємії 10 главу, де є опис про відновлення союзу із Господом Богом.


 При всьому тому склали ми тверде зобов'язання й підписали його, а наші князі, левіти й священики приклали до нього печаті. (Неємія 10, 1)
 Решта народу, священики, левіти, воротарі, співці, нетінеї й усі, що відлучились від чужоземних народів заради закону Божого, жінки їхні, сини й дочки їхні, усі, що могли знати й розуміти, пристали до своїх братів, до видатніших із них, і клятьбою зобов'язались і заприсяглися діяти за законом Божим, даним через Мойсея, слугу Божого, й держати та виконувати всі заповіді Господа, Бога нашого, й суди його та його закони. І не будемо віддавати дочок наших народам цього краю, ні їхніх дочок брати за синів наших; і як народи цього краю привозитимуть на продаж суботами крам і всяку живність, ми не будемо брати в них у суботу або в святий день, і будемо що сьомий рік лишати землю облогом і всякі борги дарувати. Також постановили ми собі за закон - давати від себе щороку по третині шекля на потреби дому Бога нашого: на хліби появлення, на повсякчасні хлібні офіри, на повсякчасні всепалення й кожної суботи, кожного нового місяця й у свята, на мирні жертви, на жертви за гріх, щоб спокутувати за Ізраїля, і на всяку потребу дому Бога нашого. Ми, священики, левіти й народ, кинули жереб про доставу дров, щоб кожна наша родина в призначений час щороку постачала їх для дому Бога нашого, щоб вони горіли на жертовникові Господа, Бога нашого, як це написано в законі. Ми обіцяли приносити щороку в дім Господній первоплід нашої землі і первоплід урожаю з усякого дерева, і приводити в дім Бога нашого до священиків, що служать у домі Бога нашого, первенців із синів наших і зо скотини нашої, як написано в законі, і первістків із товару нашого й овець наших; і первоплід із муки нашої, з приносів наших і з урожаю усякого дерева, нового вина й олії ми будемо достачати священикам у комори дому Бога нашого, й десятину з землі нашої левітам; вони бо, левіти, беруть десятину з усіх наших міст хліборобських. При левітах, коли левіти братимуть десятину, буде священик, син Арона, і левіти принесуть десятину з десятини до дому Бога нашого в комори скарбниці, бо в ці кімнати будуть достачати сини Ізраїля й левіти приносини: хліб, нове вино й олію. Там же є священний посуд, священики у службі, воротарі й співці. Ми не занедбаємо дому Бога нашого. (Неємія 10, 29 - 40)

 Відновити завіт із Богом, відновити благодать св. Хрещення, означає преобразитися, навернутися і в цей спосіб уподібнитися до Ісуса Христа, про котрого так говорить сьогоднішня Свята Євангелія: "Обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла , наче світло. (...) Озвався Петро й каже до Ісуса: "Господи добре нам тут бути!" Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: "Це - мій улюблений Син, що Його Я вподобав: Його слухайте". (Мт. 17, 4 - 5)

 Добре бути, дорогі Брати і Сестри, з наверненою людиною, преображеною, уподібненою до Ісуса Христа. Хочемо з такою Сестрою чи Братом перебувати, слухати їх слова, або просто спільно проводити час.

 Тому сьогодні дозвольмо Ісусові торкнутися наших сердець, щоб вони змогли засяяти діяльною Божою любов"ю. Також Ісусе, торкнися позначеного та зраненого війною світу і зціли його своєю вірною Любов"ю! Амінь.

Що має вартість?


Слово Боже, дорогі сестри, браття, дає відповідь на це питання!
 "Єдине, що має вартість - це віра, яка діє через любов." (Гал. 5, 6 "Біблія сучасною мовою")
 "Дар пророцтва, дар мов, дар знання - усе це зникне, але любов ніколи не скінчиться. Бо знання й пророцтва наші - недосконалі. Та коли приходить досконалість, то все недосконале зникає. (...) Тим часом лишаються ці три: віра, надія і любов. І найбільша з них - любов."
 Це має вартість сьогодні і завтра!!!

"Йому треба рости, мені ж – маліти." (Ів. 3, 30)


Зближається день святого Богоявління, або як ми кажемо у народі - Йорданських свят! Наші рідні готують Щедру вечерю і всім хочеться, щоб до нас завітали щедрівники!
 Цей день надходить і у душі вже лунають слова Івана Христителя: "Йому треба рости, мені ж - маліти." (Ів. 3, 30) 
 Дорогі, як мало тих, хто хотів би маліти!? "Бо кого Бог послав, Той Божі слова промовляє, - бо Духа дає Бог без міри." (Ів. 3, 34) 
 Отже, святе Водохрещщя у його центрі є Господь, як звеличує псалмопівець, "Бог Господь і явився нам."

Пророк Ісая: "В наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір"ї - ваша сила." (Іс.30, 15)


Ставлячи собі перед очі слова пророка Ісаї, хотів би мати відвагу свідчити про нашу найбільшу силу - це молитва довіри нашому Богу і Спасителю Ісусові Христові!
 З історії знаємо багато випадків, коли молитва мала рішаюче слово. Тому нехай переконливим прикладом, для нас стане біблійна історія про Давида і Голіята. (Див. I Сам. 17) Вона дуже виразно показує, якою є боротьба віруючих людей! Давид вийшовши на поле бою і сказав до Голіята: "Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом і коротким. Я ж іду на тебе в ім"я Господа Сил, Бога ізраїльських лав, якого ти зневажив." (I Сам. 17, 45) І продовжив він: "І ввесь цей збір взнає, що не мечем і списом Господь дає перемогу, що війна Йому належить і що Він вас видав нам у руки." (I Сам. 17, 47) Давид переміг Голіята довіривши себе Господу Богу. Багато також подібних свідчень є в нашій молитовно-літургійній традиції у акафисті до Святого Духа, сомий ікос співаємо: "Царю Небесний, Ти зло всякеє знищив любов"ю, о Царю Небесний, вселися у нас!"

 У ситуації нашого народу, треба сьогодні усім визнати перед Богом*, що ми згрішили і потребуємо очищення, бо "в наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір"ї - ваша сила." (Іс. 30, 15)
 Будьмо уважні!



 * Неємія 9 прилюдна сповідь.

"Путь твоя супротивна мені." (Чисел 22,32)


Бог завжди виявляє до людини свою велику любов! І слово про зустріч Валаама із ангелом є лише підтвердженням цього. Адже часто і ми в своєму житті втікаємо від виконання Божої волі. Однак Господь, щоб спасти нас від погибелі, використовує різні методи; ради нас Він може навіть послужитися ослицею, вона заговорила.(Пор. Чисел 22, 28) "Тут відкрив Господь очі Валаамові, й побачив той ангела Господнього, що стояв на дорозі, та голий меч у руці в нього. І вклонився він, і припав до землі. Ангел же запитав його: "За що ти бив ослицю аж тричі? Ось я вийшов перепинити тобі дорогу, бо путь твоя супротивна мені. Ослиця бачила мене й завернула передо мною оце вже тричі. Була б вона не завернула передо мною, давно вже я вбив би тебе, її ж лишив живою." І каже Валаам до ангела Господнього: "Згрішив я, та проте не знав, що стояв єси проти мене на стежці. Отож, коли воно не гаразд на твій погляд, повернусь я назад." А ангел Господній до Валаама: "Та йди вже з тими людьми. але казатимеш тільки те, що я скажу тобі." (Див. Чисел 22, 20 - 35)
 Господи, якщо наша життєва дорога є супротивна Тобі, то навчи нас кожної миті, чинити волю Твою. Амінь

о.Іван Зозуля

Довіритися

Скільки днів у тижні від неділі, ми пам"ятаємо прочитаний фрагмент Євангелія? Чи полонить Слово Боже наше серце, про що думаємо, коли пригадуємо цю недільну зустріч?
  Ісус промовляє до Симона: "Відчали на глибінь.." (Лк. 5,4) Господь і до нас звертається з цією пропозицією, а може нам зручніше залишитися біля берега у збовтаній, тухлій, каламутній воді? "Зручно," мабуть, перебувати в тому стані у якому можемо все самі проконтролювати, передбачити. Слово Христа, однак спонукає нас до дії; Симон з однієї сторони усвідомлює свою неміч, "Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали," а з другої готовий довіритися, "але на твоє слово закину сіті." (Пор. ЛК. 5,5) Святий Петро послухавши Господа, не залишився розчарованим. Вони піймали велику силу риби ще й поділилися нею із своїми друзями. І ми повинні ділитися з нашими братами, сестрами, тими дарами, що їх Бог щедро засіває в наші серця. Божий дар (харизма) є для будування спільноти-церкви! Лише коли ділимося, насправді отримуємо, віднаходимо правдивий скарб.
 Отже, вийти на глибінь в духовному житті, означає довіритися всеціло Ісусові Христові. Рушаючи з Ним в путь, будеш кликати, - рятуй мене, допоможи мені та кожного разу відчуватимеш Його присутність та допомогу. Тільки, довірся Спасителю-Христу!

До серця - див. Мт. 22, 1-14



Євангельська розповідь - Мт. 22, 1-14. Головна тема - запрошення! Причиною відмови у всіх випадках, була їхня особиста зайнятість та неготовність до позитивної відповіді, до жертви.

 У духовному житті, дуже важливо вміти слухати Слово Боже. І коли Його слухаємо, то зможемо вирушити туди, куди Він нас кличе.

 Господь запрошує усіх нас, на небесну євхаристійну гостину! Ісус чекає! Тож, "все життя наше Христу Богові віддаймо."

Віра сьогодні


Запитаймо себе, а якою є моя віра? Який образ Бога в мені? Він грізний, караючий, чи може добрий та люблячий? Що приносить віра в моє життя? Чи змінює нас?
 "Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, - повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, - добро, приємність та досконалість." (Рим. 12, 1-2)

 Віра християнська відкрила мені правду про мене, наставила мене на добру дорогу та показала істинне життя. Ісусе, дякую Тобі за Твої щедрі дари!

"Будьте тривалі у молитві." (Кол. 4,2)


Молитва для християнина є потоком живої води, адже вона оживляє та підтримує душу в єдності з її Творцем. Св. ап. Павло говорить: "Будьте тривалі у молитві". Так саме так, ми повинні перебувати "подякою в ній!" Христос зціливши десятьох прокажених, а коли повернувся до Нього з подякою лише один, запитує де інші, хіба не всі очистилися?

 Все, що ми в житті отримуємо, визнаймо, що воно є Божим дарунком! Що на всьому є відбита добра Божа рука нашого Господа. І лише тоді зрозуміємо програму блаженств: "Блаженні вбогі, - Царство Небесне бо ваше." (Лк. 6,20) І це є плодом щирої, сердечної та витривалої молитви!

Скарб

Так багато людей, хочуть в житті своєму знайти скарб. Одні думають, що його можна знайти глибоко в землі, інші вважають, що правдивий скарб треба здобути своїм трудом працюючи власними руками. А, як вважаєте Ви?

  В листі до колосян читаємо, що в Христі є "сховані всі скарби мудрости і знання". (Пор. Кол. 2, 3)

На зустріч Христові... Слово на квітну неділю



"Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: "Осанна! Благословен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!" (Ів. 12, 12)

 Подібно і ми, брати і сестри, вийшли сьогодні на зустріч Христові, несучи у своїх руках розквітле віття лози, символ нашої духовної перемоги над нашими пристрастями, гріхом. Простуючи шляхом посту, свідомо просили у Господа "дай мені бачити гріхи мої...", щоб світлом Божого Слова прогнати геть, смуток, безнадію із наших сердець. І Господь, як добрий пастир, що шукає загубленої овечки завжди брав нас на свої рамена та лікував наші зранення та болі.
 "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Ці слова, що їх завжди адресовано царям, тим, хто дарував іншим перемогу і мир, несуть у собі великий динамізм оптимізму та радості. Так, Ісус є тим довгоочікуваним царем, до якого нині є звернені наші очі та серця, придивімся уважно, що про Нього говорить книга одкровення: "одягнений він в одежу, побагрену кров"ю; і зветься ім"я його - Слово Боже. (...) І має на одежі і на бедрі своєму ім"я написане: Цар царів і Володар володарів. (Одрков. 19, 15-16)
 Улюбленні в Господі, брати і сестри, дорога молоде, діти! Кожна свята літургія є таїнством зустрічі людини з Богом! І коли вам, хтось говорить де є Його (Христа) другий прихід, тоді ви, що несете віття перемоги, скажіть словами святого апостола Петра: " Не зволікає Господь з обітницею (...), лише щоб усі прийшли до покаяння". (2 Пт. 3, 9)
 Завжди даваймо світу, свідчення живої віри, що пливе із зустрічі та переживаємо її кожного разу при ламанні хліба. (Лк. 24, 30-32) Отож, відкупленні кров"ю Агнця Божого, радуйтеся завджи у Господі. (..) Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько!" (Флп. 4, 4-5) Амінь.

Хрест -символом радості та воскресіння


"Хресту Твоєму покланяємось Владико, і святе воскресіння Твоє славимо".

Слава Ісусу Христу!

 Дорогі Брати і Сестри! Життя наше - це час переживання питань. Тому й не дивно, що багато справ є для нас ще не зрозумілими, ми називаємо їх дуже часто символічними. Саме символ, відкриває перед нами нові горизонти, об"являє невидиме, дає нам багато до мислення. І тому заохочую усіх до цього заняття справді гідного людини, щоб ми спільно могли поглянути на себе, на суспільство, світ у світлі Хреста Господнього, а внесемо у свою щоденність оптимізм, радість, життя.
 Після цих слів в нас зроджуються нові питання, а властиво перше і підставове, що є істотою, джерелом моєї радості? Щоб відповісти на нього треба нам поглянути на духовний вимір богослужіння хрестопоклінної неділі. Богослужіння цієї неділі майже нічого не говорить про Хрест, як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величаємо святий Хрест, як символ радості, символ перемоги, що довершує світле Воскресіння.

 1. Щоб зрозуміти істоту християнської радості, треба стати нам у перспективі нагірної проповіді Ісуса Христа. Де логіка Божа об"являється людині у іншій оптиці: "Блаженні плачучі, бо вони утішаться" (Мт. 5, 4). Христос відкриває нам правду про нас, про нашу недосконалість, про те, що потребуємо очищення і оздоровлення нашого серця, і що лише за таких умов будемо щасливими, бо побачимо Бога" (Мт. 5, 8). Усвідомлення цієї правди приведе мене до мого ближнього, щоб винагородити те, що заборгував. В листі до Римлян 13, 8 святий Павло пригадує, що ми всі є боржниками взаємної любові. А вершину цієї любові до людини показав, виявив на Хресті Син Божий, Ісус Христос, бо ж "не має більшого щастя, як хтось віддасть життя своє за друзів своїх". (Ів. 15, 13). Його любов є безкорислива, бо "Бог свою любов до нас доказує тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками" (Рим. 5, 8). "Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але мав життя вічне". (Ів. 3, 16)  Дуже влучно Христос підкреслив свою любов до людини у притчі про загублену вівцю, де виразно нас закликає "радійте зі мною, бо я знайшов заблукану овечку. Направду кажу вас, що в небі є більша радість над одним грішником, що кається ніж над дев"ятдесять дев"ятьма праведними, що не потребують покаяння" (Лк. 15, 7).

 2. І знову стаємо перед таємницею, але з другої сторони вимагає саме вона від нас великої покори і сміливості свідчення. Чим є для мене, для кожного з нас Таємниця Воскресіння? Мої дорогі! Одне є певне, що таємниця має завжди нею залишатися, і не менш актуальним є те, що ми маємо про неї свідчити. Христос прийшов щоб дарувати нам житття, щоб об"явити людину людині. Справді! Неможливо було б зрозуміти людини без Христа. Одночасно Христова таємниця єднає нас довкола себе. На утрені кожної неділі читаємо: "Прийдіть усі вірні, поклонімся святому Христовому Воскресінню, це бо прийшла через Хрест радість усьому світу (....) бо розп"яття перетерпівши, він смертю смерть переміг".
 Дорогі у Христі! Хрест є символом Церкви Христової. Тому не випадково - це знамено є на верху наших Храмів. І сьогодні коли пригадую собі, ще не далеке минуле, ті дні коли хотіли Його назавжди викреслити з нашої свідомості, бачу на скільки можуть бути даремними зусилля людей, які забувають, що навіть сили пекла не здолають Церкви Христової (Мт. 16, 18) Оживленні цією вірою, могутністю Хреста, радіймо завжди в Господі (1 Сол. 5, 16), дякуючи за те, що випало нам стати дітьми Божими, дітьми Церкви. У Євхаристії Христос завжди у особливий спосіб єднається з кожним з нас.

 3. Прямуючи за цією правдою у серці назріває питання: наскільки я реалізую у своєму житті це виняткове християнське покликання? "Коли хто хоче йти за мною, каже Христос, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій та йде слідом за мною" (Мр. 8, 34). Та коли б ми хотіли зреалізувати своє життя без Хреста, то не минуче промовили б слова Ніцше: "Як важко зносити терпіння позбавленне сенсу."
 Улюбленні Господом! Проаналізуймо, чи не є подібне наше життя, до тих учнів Христових, які прямують до Емаусу? (Лк. 24, 13). Ми знаходимся у дуже подібній ситуації до їхньої, Христос йде з ними, розмовляє, вияснює нам Писання, питає, що ми зробили одному з братів моїх найменших (Мт. 25, 40). Але вони мої дорогі, пізнали Його, аж при ламанні хліба (Лк. 24, 31 - 35), та чи ми сьогодні можемо цим похвалитися? Наскільки Христос є присутній в нашому щоденному житті?

Святе Письмо, традиція, вчать нас, що правдиві учні Христа прийнявши Його радість, нічим вислужене спасіня, не побоялися свідчити, а доказом цього є їхні мученичі смерті. Вони цим підтвердили свою вірність покликанню християнина.
 І ми сьогодні з радістю закличмо: "Чудо велике! Бачимо дерево, на якому Христос добровільно розп"явся тілом. Тому світ поклоняється і просвітившись кличе: о Хреста сило! (...) Звеличуємо Тебе, преславне Дерево, почитаємо (....) та славимо Бога, що тобою дає нам життя безконечне".


 Тепер переживаймо питання, можливо колись переживемо і відповідь. Амінь.

Добрий батько! (Лк. 15, 11-32)

"І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його". (Лк. 15, 20)
Добрий батько! Сьогодні, ми хочемо запитати себе: Який образ батька носимо в своєму серці?  Справедливого, караючого, поблажливого, доброго? Від цього досвіду дуже часто залежить наше ставлення до Бога. Часто здається людині, що прихильність Господа треба собі чимось заслужити. Звичайно, Він радіє коли ми керуємося моральними принципами. Але чи любить нас Бог тільки через це?
 Ми з вами вислухали фрагмент Євангелії, який нам знаний, як слово про блудного сина. Однак, хочу цю історію назвати притчею про доброго батька (милосердного Отця - так її називав папа Іван Павло II ). Адже в центрі розповіді є не молодший син, а саме добрий батько. Він любить свого сина, сумує, що цей бажає його покинути, однак не накидає йому своїх рішень. Шанує його вибір. Дає його частину маєтку і відпускає.
 Покинувши дім батька свого, він починає будувати інше життя - це нові друзі, гуляння, розпуста. Як нам нагадує така схема щастя наше сьогодення. Багатьом здається, що так і повинно бути, все треба спробувати, перевірити. І як не дивно, саме так думав молодший син, про якого нам розповідає Євангелія. Та коли він все розтратив, залишився сам зі своїм гірким досвідом. І коли ми грішимо теж досвідчуємо покинутість та вбогість. У такому принизливому стані перебуваючи, він пригадує собі батьківський дім. Де його цінували, любили та обдаровували - Він був сином! А сьогодні лежить в домі нечистоти серед свиней. Подумав у своєму серці: "встану тай піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного із твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого". (Лк. 15, 18)
 Якою ж могла бути зустріч? Він розтратив батьківський маєток, невдячний син, повний невдаха. Однак, що ми знаходими у євангелії? "І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його". (Лк. 15, 20) Батько, як виявилося завжди чекав його, повний любові та милосердя. За його буремне життя недорікає, а вже від першої хвилини зустрічі обдаровує - обняттям та поцілунком. Чекає Бог грішника з покаянням! І сьогодні так багато людей потребують такого прийняття, такої любові.
 В одній сім"ї були прийомні діти і мати ввечері підходила до дітей, обнімала найменших та цілувала. Так було завжди! Одного дня до мами підійшла старша всиновленна донечка і сказала, що її ніколи в житті не обнімали, не цілували. Мамі від почутого, по щоці покотилися сльози.
 Так, Господь бажає і нас пригортати, обдаровувати, називати нас своїми синами та дочками.
 "Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками - каже Господь Вседержитель". (2 Кор. 6, 18)

Церква - Родина Господня! 12.07.2005 р., освячення нової церкви, с.Йосипівка.

Слава Ісусу Христу!
 Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні коли посвячуємо нову церкву св. ап. Петра і Павла у с.Йосипівка, хочемо тим самим поглибити наше розуміння її суті. Отже, церква - це таїнство цілковито сповнене Божою присутністю. Східне боголов'я розуміє церкву як "ЖИВУ ІКОНУ ПРЕСВЯТОЇ ТРОЙЦІ." Святі Отці не перестають це повторювати, а церковні канони - підтверджувати, "щоб Отець, Син і Святий Дух були прославлені" в самій організації церковного життя. Церква стає таїнством, бо через неї Бог хоче передавати своє Боже життя усім людям, стверджує о. др. Іван Водопівець.
 Церква вважає своїм обов"язком і завданням "плекати єдність і любов між усіма людьми, ба навіть між народами. Церква не шукає панування, не втручається у земні справи, не претендує на авторитет за те, що вірно і з любов"ю служить людям." ("До народів послана" 2, 13)
 Покійний папа Іван Павло II, звертаючись до молоді на Сихові 26.06. 2001р., говорив: "Майбутнє України великою мірою залежить від вас і тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Бог не забариться, щоб благословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині й суспільству, ставлячи спільне добро вище від особистих інтересів... Любіть Церкву! Вона є вашою родиною й духовним храмом, живим камінням, яким ви покликані бути."
 Церква існує для інших, ось як про це висловлювався папа Павло VI : "Нехай добре знає світ про те, що Церква дивиться на нього з любов"ю та щирим подивом і нею рухає відверте бажання не панувати над світом, а послужити йому... принести потіху та спасіння." (Мр. 16, 15 "І сказав їм, ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню.") Отже, Церква не "володіє", не "розпоряджається", а служить ПРАВДІ, БОГОВІ, ЛЮДИНІ.
 Наша церква цінує гідність кожної людини, стоїть на варті життя. Вона є таїнством життя, а тому можемо сміливо сказати, що Церква - це РОДИНА ГОСПОДНЯ. І тому цей вимір треба поглиблювати коли йдеться про Євхаристію, бо саме у ній і через неї виражається нашу подяку та вміння приймати себе самого, Бога, іншу людину з її немочами та болями.
 Євхаристія, джерело єдності церкви. (папа Іван Павло II у апостольському листі Mane Nobiscum Domine). Євхаристія - це епіфанія єдності, але не тільки, вона також є програмою солідарності для всього людства.
 В Євхаристії наш Бог показав найвищу форму любові, змінюючи всі критерії панування в людських стосунках і радикально утверджуючи засади служіння - "коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і всім слугою." (Мр. 9, 35) Не випадково в Євангелії від Івана у тому місці, де мала б бути розповідь про встановлення Євхаристії, ми знаходимо сцену про "миття ніг" (Пор. Ів. 13, 1-20), цим Ісус недвозначно пояснює сенс Євхаристії. (Див. Іван Павло II? Mane Nobiscum Domine)
 Дорогі у Христі! Сьогодні коли ми увійшли до новосвяченої церкви св. ап. Петра і Павла, щоб тут у ній переживати таїнство Божої присутності, плекати єдність і любов між усіма людьми, зростати в одну велику родину Господа, цінувати життя (коли йдеться про ненародженних дітей та старість), служити подякою - це Євхаристія.
 Дякую усім отцям: отцю-митрату Роману Гриджуку, який з благословення владики Михаїла Сабриги освятив наш храм, а також о.Василю Броні пароху села Велика Березовиця, о.Петру Глібчуку пароху с.Серединки, о.Івану Гавлічу пароху с.Чернелів-Руський та сестрам: Марії, Олесі та сестрі настоятельці Єремії із згромадження Пресвятої Родини. Дякую yсім мешканцям цього села, Bи найбільше причинилися до сьогоднішнього свята своєю жертвенною працею. А також усім гостям, які прибули з сіл Мар"янівка, Настасів та ін. Зберігаймо усі в цій новій церкві "єдність Духа зв"язком миру" (Еф. 4, 3) та відважно прямуймо до повного зросту повноти Христа". (Еф. 4, 13) Амінь.

 о.Іван Зозуля.

Моє духовне життя? (Лк. 18, 10-14)


Час у якому живемо, з одного боку позначений секуляризмом та моральним релятивізмом, а з іншої сторони спостерігається спрага за правдивим духовним життям. Як наслідок останнього людина сьогодення має потребу в духовному проводі, шукає місць спокою, тиші та молитви. Багато і таких, що у своєму пошуці збилися з правдивої дороги і потрапили у тенета різних новітніх рухів та сект.
 У світлі сучасних викликів людина часто запитує себе, а яким є моє духовне життя? Відповідь і напрямок дій нам дає сьогоднішнє Єванегеліє від Луки, розповідь про митаря та фарисея. Дві людини у храмі, вони моляться. Все як і повинно бути. Молитва першого - "Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні... З усіх моїх прибутків даю десятину." Неважко нам зауважити, що ценром молитви фаресея є він сам. Бог для нього лише для заспокоєння своїх потреб. Отже, Господь не був для нього основою життя. Як часто і ми є на поверхні своїх відносин із Богом? Заспокоюємося зовнішніми речами, надуманою побожністю. Бог хоче нашого нерозділеного серця. Молитва другого - "Боже, змилуйся надо мною грішним!" Це приклад людини, котра усвідомила, що без помочі Бога, вона є банкротом і тому кличе Його у своє поранене гріхом життя. Не я Господи, а Ти є Датилем і Володарем усього, споглянь на мене і помилуй мене.
 Тому і говорить нам Ісус, що останній повернувся до дому оправданий. В псалмі 51(50), 19 читаємо, "серцем сокрушеним та смиренним Ти, Боже, не нехтуєш." Людина нашої епохи потребує духовного проводу. І саме про це ми читали у листі св.Павла до Тимотея: "Ти слідував моїй науці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності, у переслідуваннях, у стражданнях... " (Див. 2 Тим. 3, 10) Апостол народів остерігає також, щоб ми не потрапити у вир псевдорелігій: "А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені." (Див. 2 Тим. 3, 12)
 Сьогодні Христова церква, - ми брати та сестри, повинні міцно триматися Слова Божого!  Народе Божий, "тримайся того, чого ти навчився і в чому ти переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився, і вже змалку знаєш Святе письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння." (2 Тим. 3, 14-15)
 Кличмо на сьогоднішній літургії, котра є місцем зустрічі з живим Христом - "Боже, змилуйся надо мною грішним!" Прийми нас у Євхаристії, Боже і спаси нас. Амінь.

Церква в сучасному світі - Еффата

Можливо кожен, хто прочитає назву цієї статті - роздумів поставить собі запитання і це логічно, що ж означає слово "Еффата"? Відповідь знаходимо  у Євангелії, Добрій Новині, що її записав євангелист Марко. До Ісуса приводять "глухонімого і благають його, щоб на нього руку поклав." (Мр. 7, 32) Що було далі кожен з нас може індивідуально собі прочитати, бо найістотнішим є те, що Христос сказав, "а глянувши на небо, зідхнув тай каже: "Еффата", тобто "Відкрийся!" І зараз же відкрилися його вуха, і розв"язалися зав"язі його язика, і почав він виразно говорити. Та що більше Він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру говорили: "Він усе гаразд учинив..." (Пор. Мк. 7, 34-37)

 Отже, термін якого вжив Спаситель у відношенні до цієї людини є напрочуд актуальним сьогодні. Саме в сучасному світі церква повинна промовити "Еффата" до своїх братів і сестер, котрі знаходяться у різних християнських спільнотах, конфесіях, до всіх тих, котрі є розділенні етнічними конфліктами, котрі знаходяться у стадіях війни, існує постійна загроза тероризму. Це все згадане та інше, всього неможливо перерахувати при так великому спектрі проблем; для цього потрібні окремі дослідження. Треба однак підкреслити, що сучасність, мабуть так їй вигідно, прийняла всі характерні риси глухонімого.
 Як повістує Євангеліє, він сам не прийшов до Христа, його привели приятелі. Тому церква маючи свідомість своєї місії повинна, власне, ставати тим приятелем, котрий робитиме все більш вірогідним усю глибину слова "Еффата", тобто "Відкрийся", для сучасного світу, служачи різноманітністю своїх дарів.
 Але чому людина, саме тепер, при такому науковому, технічному прогресі, захотіла прийняти на себе образ "упослідженності"? Звичайно, відповісти є надто складно, а це мабуть тому, бо ставили його собі люди у всії епохах і дальше ставитимуть після нас. І це буде лише свідчити про їхню щирість і небайдужість до другої людини.
 Якщо згодитися з думкою психологів, щоб уникнути цієї умовної "упослідженності" ми повинні віднайти сенс життя, тобто свою глибину, без якої немає самореалізації. І тому щоб осягнути щастя, про яке і при всіх нагодах говориться, треба найперше прямувати, як уже було і ствердженно до сенсу, а його відповідно можна віднайти лише при умові, що ти є людиною "Відкритою".
 Думаю, кожен з нас аналізуючи прочитане, може дійти до висновку, який є альтернативним для кожного: людина маючи сенс життя, відповідно має і надію на життя, а отже за словами автора листа до Євреїв вона є для неї "неначе якір душі, безпечний та міцний". (Пор. Євр. 6, 19)
 Тому:
 - "Якщо любимо будьмо вдячні...
 - Якщо живемо тільки для себе в егоїстичній тісноті - опам"ятаймося, бо розминемося з Богом.
 - На любов ніколи не є запізно.
 - Хтось нас все таки любить". - Оптимістично стверджує о.Єжи Шимік. (Див. Ks.Jerzy Szymik, Eseje o nadziei, Wroclaw 2001 s.101)

 Виняткова Особа - Людина!
 Твори добро - цивілізацію Любові!
 "Еффата" - "Відкрийся!"

31.01.2002 р.Б. с.Осівці.

Випробування у вірі. (Мт. 15, 21-28)


Господи, нехай прийде Твоє царство. Благаємо Тебе, Боже, торкайся наших сердець, щоб усі, котрі будуть слухати, або читати це слово зростали у вірі та сповнювались благодаті Святого Духа.
  Дорогі Брати та Сестри! Хто може похвалитися абсолютною святістю? В псалмах читаємо, що праведник сім раз на день падає але кожного разу кається у своїх гріхах.
 Два дні тому назад, в с.Настасів (Тернопільський р-н., обл) був похорон на котрому познайомився з п.Стефанією і як виявилося підчас розмови, що вона родом із села Семаківці, Івано-Франківська обл.. Рідне село блаженного священомученика Миколая Чарнецького. Пані Стефанія розказала мені свідчення. В їхній родині сталося горе. Братова Ольга (родом із Росії) дуже сильно травмувалася із діагнозом - перелом хребта. Лікарі говорили, що вона назавжди залишиться у інвалідному візку.
  В 2002 році 4 липня мощі свщ. Миколая переносили з Личаківського цвинтаря до церкви свщ. Йосафата, що на вул. Замарстинівській 134 у м. Львові. Саме у тому часі Тарас чоловік хворої молився біля мощей та просив помочі Божої. Додому їхав з надією везучи із собою фрагмент святої реліквії, що в той день отримували віруючі. Коли його дружина помолилася із вірою прикладаючи до себе св.реліквії, просила в Господа ласки зцілення за молитвами свщ. Миколая. У ночі їй приснився сон, що вона лежить, але відчуття немов у повітрі та до неї підійшов чоловік із чорною бородою ( в цій людині впізнала свщ. Миколая Чарнецького) і під спину їй ставить вогонь.
 Після цієї події, вона одужала, як сама стверджує, що це сталося за молитвами єпископа М. Чарнецького. Навернулася ще більше до Бога і тепер є практикуючою християнкою. Співає в церковному хорі.
 Божественний Спаситель приходить сьогодні, як про це говорить Євангеліє в поганські околиці Тиру та Сидону. І ось жінка хананейка вийшовши, почала кричати: "Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно." (Мт. 15, 22) Ця жінка не знала правдивого Бога, вона була поганкою, та нинішнього дня  - зустріла Месію-Христа.
  Жити без Бога - це бути без внутрішнього миру та надії. Біс, як стверджує жінка, мучить мою дочку страшенно. Перебувати день-у-день в докорах сумління, коштує людині втрати почуття щастя та миру і ця жінка не хоче втратити шанс отримати правдивий досвід звільнення. Кличе, "Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида!" Аж тут несподівана реакція Христа, як повістує Євангелист, "Він же не озвався до неї і словом." Вона стає на шлях випробування у вірі. Господь не чує її молитви. Як часто і ми переживаємо подібний досвід? Що ж відбувається тут на справді? Пророк Ісая говорить: "Я зроблю Тебе світлом народів, щоб моє спасіння дійшло до кінців світу." (Іс. 49, 6)  "Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, як пише євангелист Іван, лише Ним світ спасти." (Ів. 3, 17)
 Правдивий діалог людини з Богом ніколи не може бути формальністю. Це людина може задовільнитися на мить, про що свідчить євангельське слово: "учні й почали його просити: "Відпусти її, бо вона кричить за нами." (Мт. 15, 23) Вони це говорили не із спонук любові.
 Відповідь Христа: " Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля." Однак для цієї жінки і це не є перешкодою, вона не перестає просити Господа про допомогу. "Господи, допоможи мені!" Ісус відповідає їй: " Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам." А вона каже: "Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що кидають зо столу в панів їхніх."
 Ця мужня жінка долає всі стереотипи і домагається місця для себе і свого народу в домі Божому. Бачачи її віру Христос промовляє до неї: "О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш. І видужала її дочка від тієї години."
 Оздоровлення дочки цієї жінки хананейки є знаком того, що Боже царство належить до людей великої віри.
 Благаємо Тебе, Боже, щоб сьогоднішнє слово Христа пробудило нас до живої та діяльної віри.
"І тому саме докладіть усі ваші старання і зрощуйте у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, у пізнанні - стриманість, у стриманості терпеливість, у терпеливості побожність, у побожності братолюбство, в братолюбстві загальну любов. (...) Таким бо чином широко буде вам відкритий вхід у вічне царство Господа нашого і Спаса Ісуса Христа." ( 2 Пт. 1, 5-8. 11) Амінь.

Зустріти Христа!

Роздуми над Євангелієм від Луки 18, 35-43. (Незрячий зустрів Христа)
  В житті є зустрічі, котрі ми плануємо, а є такі на які ми не сподівалися і вони суттєво впливали на наше подальше життя. Євангельська зустріч не тільки змінила життя сліпця, а також інших спонукала до прослави Бога.
  "Сліпий сидів край дороги". Може і нам є відома ситуація, коли ми знаходимося на обочині життя та не можемо нічого вирішувати, самостійно діяти. Такий стан може називатися депресією, розчаруванням, внутрішньою пусткою. Та чи насправді ми самотні?
  Сьогодні цією дорогою проходить Ісус. І коли незрячий дізнається,  хто проходить, вмить вигукує: "Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!" Так в історію нашого життя приходить Господь, щоб привести нас до повного зцілення. Однак це стається, не без нашої волі та бажання. Христос запитує, "що хочеш, щоб я зробив тобі?" Відповідає сліпець, "Господи, щоб я прозрів!"
  Савло їде в Дамаск з метою переслідування церкви. Ця історія говорить, що людина не знаючи дороги Божої може теж бути сліпою духовно. "В дорозі зненацька засяяло світло з неба. Він упав на землю і було чути голос: "Савле, Савле! Чого мене переслідуєш? Він запитав: "Хто ти, Господи? А той: "Я - Ісус, що його ти переслідуєш." (Пор. Діяння 9, 1-30) Ця зустріч змінила його докорінно - Савло став св.Павлом, котрий багато витерпів за ім"я Ісуса Христа.
  Вертаючись до євангельської зустрічі цікавим є ставлення тих, що йшли попереду Христа, котрі намагалися, щоб він перестав кричати. Він однак ще дужче взиває до Господа. Для нас це могло б послужити доброю наукою, що і ми повинні бути витривалими у молитві та не повинні зважати на зовнішні чинники. Це спокуси, випробування, та навіть люди котрі можуть нам собою закривати Христа і навіть відводити від Нього.
  Бог проходить і не минає нас, постійно запитує, "що хочеш, щоб я зробив тобі?" Сліпець знав, про що має просити. А ми знаємо? Може хтось потребує зцілення від гріха гордині, інший від гріхів плоті, хтось від наркоманії, алкоголізму. Хіба ж  це не сліпота?
  Ісус сказав: "Прозри! Віра твоя спасла тебе". І вмить прозрів той і пішов за Ісусом. Коли Бог приходить в наше життя, ми вже не можемо сидіти більше край дороги, не можемо задовільнятися примарністю та удаванністю. Лише тепер людина здатна іти за Христом, Його славити. Ця подія теж мала вплив на присутніх, бо всі, побачивши те, віддали хвалу Богові.
  Не марнуймо наше життя, а перетворімо його на безперервну  прославу: "Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!" Господи, нехай Твоє ім"я, буде прославлене від нині і до віку.

Портрет


У моїх очах вимальовується портрет моїх батьків, дитинства, юності, актуальності, а також тої ікони Успіння Пресвятої Богородиці, яку я вперше побачив вдома, тобто у серці моєї історії. І не пересадно було б сказати, що з портретом, образом, картиною, схемою пов"язане ціле життя людини. Воно назнаменоване багатьма фазами, структурними ланками, нашою свідомістю, вмінням думати - порівнювати і відрізняти. Ділитися і сподіватися, вагатися і досвідчувати, плакати і радіти - фіксувати щось суттєве і таким чином подавати, як портрет своєї особистості та неповторності.


 Наприклад, цей портрет роздумів пишеться у дуже цікавому історичному місті Зальцбург. Це місто має багато своїх героїв, але не це заворожує мене, воно цікаве тим, бо довший час було незалежним і тому кожен, хто сюди приїзджає, відчуває цю горду впевненість і самовистарчальність. Саме ця риса часто, заставляла мене задуматися над питанням ідентичності, як портрету, що ще малюється, чи як такого, що вже давно є довершений самою історією? Якщо це так, то нам залишалося б лише, визнати правосильність Когелетових висновків і повторити за ним: "Усе марнота і гонитва за вітром". (Проп. 1, 14)
 Цей автор (Когелет), як ви вже і мабуть зауважили, у цих словах малює свій власний образ історії, зі своїм підходом і розумінням. І це є теж тим, що полонить мою душу - це його рівнодушність, спокій та дозріла особистість.
 Саме про це, ми коротенько вже були накреслили на початку наших роздумів, що цей портрет-образ має бути виразом нашої ідентичності і неповторності. Когелет є прекрасним свідченням саме цього. По-перше: Він є представлений у своїй книзі. як людина, котра знає свій народ з притаманними йому традиціями і звичаями. По-друге: Він не боїться своїх революційних висловлювань, котрі у кожного малюють свої окремі образи-портрети. Можливо його книга стане тим поштовхом до вивчення, також не тільки того образу, який випливає з її змісту, але також до віднайдення того портрету, якого малює моє серце і кожного зокрема.
 Сьогодні двадцять шостого березня, та не зважаючи на те, що надворі політає легесенький сніжок, природа теж креслить образ своєї неповторності, своєї надії і свого визволення (див. Рим. 8,22), разом з нами (див. Рим. 8, 23-25). І це є з однієї сторони свідченням єдності образу, як такого взагальному, а з другої сторони його відмінності.
 Та ось нарешті, ми підійшли до дуже цікавого питання, не тільки мого власного портрету, але і світу, про який нам дуже часто подають спотворене уявлення. Щоб пізнати його, нам треба іти до початку, до першої сторінки Біблії, де натрапимо на вражаючі силою і простотою слова: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре". (Буття 1, 31)
 Отже, портрет світу є зовсім іншим від того, яким його малюють газети, телебачення і наша уява. Бог говорить: " І воно було дуже добре". Що ж тоді сталося з цим первісним образом, де поділися "божі очі" в нас? Чому ми стали сліпими до власної картини серця, де скривається радість первовзору?
 Останім часом усіх потрясає фільм Мела Гібсона "Страждання Христа". І було б звичайно дивно, якщо подібного з нами невідбувалобся. Дивує інше, або просто сказати, ми боїмося того образу Христа, який ми підчас перегляду бачимо, ми не хочемо зустрітися з Ним у ці останні години, бо ми не маємо відваги покинути "образ світу" красивого до ідеалізму, який знаходимо на обкладинках журналів, а в дійсності жорстокого і деспотичного, який нічим не відрізняється від того, що відбувалося більш, як дві тисячі років.
 Людство і посьогоднішній день втікає від Того, Хто прийшов привернути їм утрачений образ (див. 1Кор. 15, 49) та нагадати нам першу сторінку Біблії: "І воно було дуже добре". (Буття 1, 31)
 Ці слова є прекрасним свідченням Альфи і Омеги, початку і кінця (див. Отквор. 1, 8), зустрічі з Ісусом - образом невидимого Бога, "бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було ним і для Нього створене, і все існує в Ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він - начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому Він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому і щоб все примирити з Собою все чи то земне, а чи то небесне, встановивши мир кров"ю Його хреста". (див. Кол. 1, 15-20)
 Після цих слів, я повертаюся мрією знову до образу батьківської хати, та ікони Успіння Пресвятої Богородиці та розповіді моєї бабусі, тобто до згаданого на початку дитинства. Вона першою ввела мене у зміст цієї ікони, у слова молитви та шукання там зустрічі, розмови з Богом. Вона вчила мене і сестру вдивлятися підчас молитви у наші серця, в образ-портрет, який так чудово поєднував історію земну з небесною.
 Для мене розповідь бабці була першою бесідою про ціль нашого життя, про все те, що я сьогодні називаю Портретом.

26.03.2004 р.Б., м.Зальцбург.      І.Зозуля

"Про той день..." (Мр.13, 32)

Сучасна людина знаходиться у великому просторі інформації і тому втрачає здатність відділяти "зерно" від "полови". Ми кожен день отримуємо безліч новин і не завжди маємо можливості перевірити їх достовірність.
 Останім часом людей зхвилювало питання про кінець світу. Багато з них купляють свічки, роблять запас їди, купляють підземні бункри.
 Що про цей день говорить Святе Письмо (Біблія)?
 Насамперед церква ніколи не встановлювала дати кінця світу, оскільки Боже об"явлення її не містить. В Євангелії від Марка 13, 32 читаємо: "А про день же той чи годину - ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, - тільки Отець". (Син, як друга Божа Особа Пресвятої Тройці знає, лише ця інформація не була важливою для нашого спасіння, а тому і не була нам відкрита)
 Проповідь Ісуса Христа є Доброю Новиною (Євангелія) про Царство Боже. "Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся  і вірте в Євангелію". (Мр.1, 15) Слова та вчинки Божественного Спасителя являють нам Божий план спасіння в центрі якого є Він сам.
 Проповідь Царства Божого охопить цілий світ, подібно, як з маленького зерна виростає велике дерево. (Див. Мт. 13, 31 - 32) Христос приготовляючи цей етап засновує свою Церкву (Див. Мт. 16, 18) і надає Царству постать видимої інституції.
 Перші християни з великою радістю очікували дня Господнього, на своїх молитовних зустрічах вони наближали цей день вигукуючи: "Прийди, Господи, прийди!" В символі віри ми говоримо: "Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь".
 Питання до нас: чому багато людей, сьогодні, бояться цього дня?
 Церква повторює незмінно  слово Христа: покайтеся, моліться, чувайте!!!
 "А про часи та пори не маєте, брати, потреби, щоб до вас писати, самі бо знаєте, що день Господній прийде, як злодій у ночі.... Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння" (1Сол. 5, 1; Див. 2 Пт. 3)
  Брати та сестри, нам слід відважно "переступити поріг надії", як навчав папа Іван Павло II.  Отже, "спішімо любити людей, котрі так швидко відходять", писав о.Іван Твардовський.
 А щодо свічок, запасу їди, підземних бункрів - читаймо псалом 139, 7-12 "куди мені піти від духу Твого? Куди мені втекти  від обличчя Твого? Зійшов би я на небо - Ти там єси, ліг би я у Шеолі - і там Ти. Взяв би крила зірниці, овівся б я на край моря, - і там рука Твоя мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала. Сказав би я: "Принаймні тьма нехай мене покриє, і світло, неначе ніч, мене сповиє", - та навіть темрява для Тебе  не занадто темна; і ніч, немов день, світить. Так темрява, як і світло!"
  Людина сьогоденя має багато інформації, але найважливіша, - Бог є Любов! І як Писання каже: "Кожний, хто вірить в Нього (Христа) не осоромиться! (Рим. 10, 11)

Знаки Божої любові. свідчення / рік святих Тайн в УГКЦ - 2012р.Б.


В священичому служінні Господь дає мені переживати знаки Його присутності та любові. "Ісус Христос - учора і сьогодні і на віки той самий!" (Євр. 13, 8)
 Одного дня, а це було в 2005р., тоді я жив на квартирі, до мене приїхав чоловік із с.Йосипівки просячи св.Тайни Сповіді для своєї мами. Він розказав про важкий стан її здоров"я. Моя мама, продовжував чоловік, часом втрачає свідомість, та не розмовляє. Приїхавши до них додому застав пані Розалію при свідомості, що було знаком Божої опіки.  Вона з радістю приступила до св.Тайн і на кінець уділив їй св.Тайну Єлеопомазання.
 Господь Ісус зцілив п.Розалію і вона ще два роки ходила до церкви і славила Його! Багато людей на парафії переживали оживлення та поглиблення віри.
 Для всіх нас - це був видимий знак Божої любові! Господь Живий!

 Інша історія сталася в 2011р., син хворого Ярослава, звернувся, до мене щоб татові уділити Св.Тайн. Коли ми приїхали батько був без свідомості, отже, я під умовою уділив йому розгрішення та св.Тайну Єлеопомазання. Після цього повернувся додому.
 На другий день рідні п.Ярослава знову навідали мене, щоб повідомити, що тоді після уділених св.Тайн дві години пізніше тато прийшов до свідомості та попросив священика, він бажав висповідатися.
 День опісля, його висповідав, а через два дні він помер у Господі. "Блаженна путь, на яку йдеш нині душе, бо тобі приготоване місце упокоєння". Амінь.

******

******